Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Цілу ніч обидва леви, два герої, так сиділи,
В тихій бесіді печалі один одному розкрили,
А світанок їх розмові ще додав нової сили,
І тоді вони взаємно знову клятву повторили.
Таріел промовив: «Досить ми тут слів наговорили!
Хай тобі за вірну дружбу бог пошле добра і сили.
Годі клястись,- ми не п'яні нашу клятву потвердили.
Пам'ятатиму до смерті я про тебе, друже милий!
Пожалій мене, не кидай у вогонь іще новий:
Не кресало запалило в мене омах вогневий -
Ти помреш, його не згасиш,- присуд світу є такий;
Йди від мене і до сонця повернися знов, живий.
Ні, мене порятувати не зуміє й сам творець,-
От, безумний, я блукаю по лісах на манівець.
Був і я чинив, як личить всім розумним, та - кінець,
Шалу час прийшов, і став я - світу навісний житець».
Автанділ прорік: «Що можу відказать? Я визнаю,
Що казав ти речі мудрі, як годиться мудраю,
Та чи бог не має сили рану згоїти твою?
Над усім, що є на світі, має силу він свою.
Сотворивши вас такими, не захоче правий бог
Розлучити, щоб в безумстві, мов билина, ти засох;
Доля шле міджнуру завше безліч болів і тривог.
Вбий мене, як ви небавом не зустрінетесь удвох.
Муж втрачає гідність мужа, якщо він не зносить мук.
Уникать біди не личить,- це ось висновок наук.
Світ суворий, та прещедрі обдарунки божих рук.
Вчись, чого я вчу, бо неук - слово це пробач - віслюк.
Слухай пильно, що промовлю для напучення твойого:
Я прийшов, бо любе сонце відпустило у дорогу; їй сказав я:
«Спопеліло в мене серце через нього. Чим тобі такий придамся?
Годі й слів казати много!»
Відказала: «Я радію - гідна мужа ця відвага.
Буде службою для мене левню з'явлена увага».
Я пішов. Не затуманив хміль мене чи п'яна спрага.
«Боягуз ти!» - діва скаже, як вернусь; мине повага.
Годі слів! Мене послухай: до життя не будь байдужим,-
Трудні справи подолавши, станеш ти розумним мужем.
Тратить всю красу троянда, цвітом в'янучи недужим!
Брат нехай по-братськи діє,- сили спільні ми напружим.
Так живи, як ти волієш, як підкаже норов твій:
Схочеш - станеш знову мудрим, схочеш - в безумі шалій,
Та будь гарний, величавий в поведінці життьовій!
Тільки сам себе не страчуй і вогонь в душі розвій!
Про одне тебе я прошу: в цій печері через рік
Стрінь мене - зі всього світу я зберу новин потік.
В час, коли цвітуть троянди, повернусь сюди навік,-
Будь, цей цвіт узрівши, пильний, мов зачувши песій клик.
Як за час такий не зможу я прийти до цього краю,
Знай напевне: я вже мертвий і по світу не блукаю.
Буде це достатнім знаком, щоб ридати від одчаю;
Чи радій тоді, чи, може, сповнись тугою до краю.
О, невже з вини моєї ще потяжчає твій гніт?
На коні або на морі,- хто зна, де покину світ?
Я - не звір безмовний, отже, це прощальний мій привіт.
Що мені дасть божа воля і небес коловоріт?!»
Таріел сказав: «Не буду турбувать тебе словами,-
Ти мене, що б не казав я, не послухаєш з нестями.
Як твій друг не йде з тобою, ти іди його шляхами.
Всі діла таємні врешті стануть явними ділами.
Ти колись і сам повіриш у діла мої смутні.
Вдома бути чи блукати - це однаково мені!
Все звершу я, що ти скажеш, хоч би був у маячні,
Тільки знай, що я загину, як ти вмреш на чужині!»
Поклялись вони не знати ані зради, ні сваволі:
Сіли верхи, і помчали, й дичину забили в полі,-
Повернувшись, знов серця їх заридали від недолі.
Мисль про завтрашню розлуку додала до болів болі.
0 читальнику цих віршів, плач, схили чоло на руки!
Серце, з серцем розлучившись, що робитиме від муки?
Завдає розстання з другом смертовбивчої розпуки,-
Хто не знав, хай той відчує гніт і гіркість дня розлуки!
Вранці з дівою розставшись, кіньми рушили з гори,-
Із очей у трьох лилися сльози чорної жури,
1 пашіли їхні щоки, мов пурпурні прапори.
Озвіріли зовсім леви з тої тужної пори.
Віддаляючись, ридають. Діва плаче ошаліло: