Витязь у тигровій шкурі

Обіцянки не порушу, не лишатиму цих місць.

Не зламаю слова клятви, не піддамся тут мані,

Час умовлений прожду я, сльози лиючи рясні.

Як помру - нехай сховає, проказавши: «Жаль мені!»

А живим застане - диво, бо життя невірні дні!»

З того часу зникло сонце,- скрилося за небосхил;

Я ж, покинута, ридаю і слізьми зрошаю діл,

І страждаю, божевільна, і не маю більше сил.

Смерть про мене вже забула! Доля - зверхниця всіх діл!

Є в Китаї камінь. Напис там вкарбовано в габі:

«Той, хто друзів не шукає,- він є ворог сам собі».

Зжовкли витязя троянди і фіалки голубі,-

Йди, шукай його, розшукуй, як приречено тобі».

Він сказав: «Це справедлива відповідь докору злому,

Та зміркуй: як бранець бранцю, другу я служу мойому.

Наче олень, що шукає джерела, я втік із дому,-

Я шукаю, я мандрую, забуваючи про втому.

Ту, що в неї перли й лали поєдналися з кристалом,

Я покинув, хоч втішатись міг би з нею щастям сталим;

Опечалив богорівних - тайно втік, пойнятий шалом,

Засмутив їх чисте серце, став невдячним і недбалим.

Мій владар і вихователь всіх могуттям переміг;

Він - як небо, що дарує милість рясно, наче сніг!

З ним підступно я повівся, бо його покинуть зміг,-

Не здобуду ласки бога, отакий вчинивши гріх!

Сестро, все це ради нього стерпів я, добра ждучи;