Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
Він підійшов до найближчої постаті.
— Я шукаю Татхагатху, Будду, — промовив він.
Чоловік мовби не чув його.
— Де він?
У відповідь анішелесть.
Він нахилився і зазирнув у напівзаплющені ченцеві очі. На мить уп’явся в них своїми очима, але схоже було, що той спить, бо йому не пощастило навіть зустрітися з ним поглядом. Тоді підняв він голос і загучав, аби всі в пурпуровому гаю могли його почути:
— Я прийшов побачити Татхагатху, Будду! Де він?
То було однаково, що волати до німого каміння.
— Чи не думаєте ви сховати його таким чином? — не вгавав він. — Може, гадаєте, що коли вас багато і вдягнені всі однаково — ще й не озиваєтесь до мене, — то я не зможу знайти його серед вас?
У відповідь лише зітхання вітру, що війнув з-поза гаю. Вогники замерехтіли, заворушилося пурпурове листя.
Яма розреготався.
— Ну, тут ви, може, й маєте слушність, — визнав він. — Але рано чи пізно доведеться вам заворушитись, коли хочете жити далі, а в мене вистачить терпцю на всіх вас.
І він примостився долі, прихилившись спиною до блакитного стовбура гінкого дерева й поклавши на коліна оголений клинок.
Ту ж мить його охопила дрімота. Він то никав носом, то підсмикував голову вгору — і так раз у раз. Але врешті його підборіддя затишно спочило на грудях, і він захропів.
Простував зелено-голубою рівниною, а трави схилялися перед ним, стелячись під ноги стежкою. Стежка добігала кінця там, де височіло могутнє дерево, дерево, що мовби не виросло на цім світі, а радше злучило світ водно плетивом свого коріння; верховіття ж того дерева простяглося до неба, лоскочучи листям зірки.
Біля підніжжя дерева сидів, схрестивши ноги, чоловік, на устах його грала ледь помітна усмішка. І знав він, що це Будда, підійшов і зупинився перед ним.
— Вітаю тебе, о Смерте, — промовив той, що сидів, увінчаний рожевим ореолом, який сяяв яскраво у затінку дерева.
Яма не відповів, а витяг свій клинок.
Будда усе посміхався. Яма ступнув до нього, і раптом у вухах йому забриніло відлуння далекої музики.
Він спинився і позирнув довкола, завмер клинок у його занесеній руці.
Вони прийшли з усіх чотирьох сторін — півночі, півдня, сходу і заходу, — четверо великих царів, Захисники Світу, ті, що спустились з гори Сумерну: верхи на жовтих конях під проводом Владики Півночі наближалися якші у своїх золотих обладунках, золотом вигравали промені на їхніх щитах; Янгол Півдня під’їздив у супроводі незліченного війська кумбхандів — вони їхали на синіх конях, несучи сапфірові щити; зі Сходу наближався Цар-Захисник, чиї вершники несли перламутрові щити і мали на собі срібні лати; з Заходу з’явився Повелитель Нагів, які величалися у вогнистого кольору шатах на криваво-червоних конях, прикриваючись кораловими щитами. Копита коней ніби не торкалися трави, а звуки, що бриніли в повітрі, були тільки музикою, що все наростала й гучнішала.
— Навіщо з’їжджаються Захисники Світу? — вихопилось мимоволі у Ями.
— Вони з’явилися, аби забрати геть мої кості, — так само всміхаючись відповів Будда.
Царі-Захисники натягли поводи, притримали коней, загони вояків стіною поставали за їхніми спинами, і Яма опинився віч-на-віч з ними й супроти них.
— Ви з’явились, аби забрати геть його кості, — промовив Яма, — але хто забере ваші?
Царі позсідали з коней.
— О Смерте, до цього чоловіка тобі — зась, — промовив Владика Півночі, — бо належить він світові, і ми, як Захисники Світу, будемо його боронити.
— Послухайте мене, Захисники з гори Сумерну, — сказав Яма, прибравши своєї справдешньої Подоби. — У ваших руках доля світу, ви доглядаєте його й захищаєте, але Смерті дано забирати зо світу всякого, кого й коли вона побажає. Вам же не вільно оскаржувати мої Атрибути або те, як вони діють.
Захисники поставали між Ямою і Татхагатхою.
— Ми будемо оскаржувати твій Шлях щодо цього чоловіка, Великий Ямо. Бо в руках своїх він плекає долю нашого світу. Торкнутись його ти зможеш тільки тоді, коли побореш чотири Сили.
— Хай і так буде, — мовив Яма. — Хто перший поміж вас стане на герць зі мною?
— Я, — озвався той, хто говорив, оголюючи свій золотий клинок.
Яма, у власній Подобі, розітнув м’який метал наче масло, вдарив плазом шаблі Владику по голові, і той упав додолу.
Гучний зойк вихопився з шерег якшів, і двоє золотих верхівців виїхали наперед, аби підібрати свого поводиря. По тому всі вони повернули коней і вирушили назад на Північ.
— Хто далі?
До нього вийшов Захисник Сходу, в руках він тримав тенета, сплетені з місячних променів, і прямий срібний меч.