Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

2. Правове регулювання відвідувань органів і установ виконання покарань має важливе значення з точки зору не тільки постійного контролю за їх діяль­ністю, а й прозорості цих закладів для широкого кола населення. Подібне пра­вове регулювання є необхідним ще й тому, що в такий спосіб впорядковується даний бік діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань, більш чітко визначаючи її права та обов’язки.

3. Відвідування органів і установ виконання покарань представниками ор­ганів законодавчої, виконавчої та судової влади зумовлене потребами вико­нання ними своїх обов’язків.

4. Серед органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань, особливе місце належить Верховній Раді України, яка здійснює парламентський контроль. Особливість ролі Верховної Ради України в цій сфері зумовлюється тим, що вона є єдиним законо­давчим органом нашої держави, а відповідно до п. 14 ст. 92 Конституції Украї­ни, виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань.

Крім цього, Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за дотриманням законності при виконанні кримінальних покарань і через ін­ститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (далі — Уповноваже­ний), який діє відповідно до вимог Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі — Закон). Зокрема, ст. 3 Закону передбачає, що метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і гро­мадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами; 3) запобігання порушенням прав і сво­бод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приве­денню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій га­лузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприян­ня правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

5. Для реалізації покладених на Уповноваженого завдань він наділяєть­ся цілим комплексом повноважень, які закріплені у ст. 13 Закону, і серед ін­ших йому надаються такі: а) відвідувати у будь-який час місця тримання за­триманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими пока­рань та установи примусового лікування, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; б) звер­татися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити само­стійно, а також особисто або через свого представника брати участь в судово­му процесі у випадках та порядку, встановлених законом; в) направляти у від­повідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; г) пере­віряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина від­повідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.