Серце гарпії

— Артур? Це Ярослава Немирович з «Делекти».

Здається, його аж заціплює від несподіванки.

— Я хотіла би зустрітися з вами.

— Навіщо?

— Є пропозиція. Мені відомо, що через наші з вами… справи ви маєте проблеми з роботою. Аби не загострювати ситуацію, я хочу передати вам деякі матеріали, які дозволять вам знову стати на ноги.

— Матеріали — про вашу контору?

— Ні. Але вони також дорого коштують. У відповідних колах.

Артурчик зацікавлено гмукає. Негарно, звичайно, підштовхувати людину до шантажу. Однак, що поробиш, коли такий у тої людини профіль?

— Злякався, авжеж, ваш генеральний?

— Він не знає про нашу розмову, — відказує Ярка.

Абонент роздумує. Чути його нерівне дихання, кроки, перегук машин. Ось він, здається, спиняється.

— Значить, це ви боїтеся? Не схоже на вас, Немирович.

— Правильно, не схоже, — холодно відказує Ярка. — Вважайте, що я цілком втратила страх. Певна частка інформації, зважте, повинна буде просочитися.

— То ви… А! — здогадується врешті Артурчик. — Це такий спосіб дістати підвищення?

— Побачимо.

— Ага, — тішиться хлопець. — Тепер ясно. Добре. Підходьте до мене, як не жартуєте. Знаєте, де я живу?

— Звичайно.

— Справді, — сміється той. — Ну добре. Я буду близько десятої.

Поклавши слухавку, Ярка зітхає з полегшенням. Звісно, хто ж нині вірить у щирість? От у ницу інтригу з метою вигризти собі нову посаду — от у це повірять залюбки. В Ярки не було жодного бажання пропихатися далі кар’єрними сходами, та й бажання паскудити конкурентам якось не виникало; але от відволікти того схибленого на помсті Артурчика, перемкнути його на щось інше — оце справді варте спроби! Генеральний напевне сваритиме її за недоречну ініціативу… Ну та що ж, хіба не вчив її сам, що вигода спише всі видатки? От про вигоду вона і клопочеться! Мусить же він зрозуміти!

Втішена отриманою згодою, Ярка вкладається відпочити і несподівано засинає, навіть попри ті кільканадцять порцій кави, що мусила спожити від ранку. Вона спить щось із пару годин, і сни не лякають, як то часто трапляється останнім часом, а лише дратують, неначе лайливі сусіди. Прокидається Ярка легко, немов по доброму спочинку, і це дивує також, як і власний усміх у дзеркалі — дивовижна з’ява і добрий, немовбито, знак.

Вона вбирається просто, у джинси й сорочку (не на роботу ж, дякувати богові!), кидає в кишеню флешку з обіцяними даними та вибирається надвір, де м’яко й неквапно, немов шовковий парашут, опускається на місто теплий літній вечір.

Ярка ніколи не бувала в Артурчика вдома, певна річ, отож нині змушена була роздрукувати карту та виділити час на блуканину Подолом — ніби й неподалік від центру, але трапляються тут цілком відлюдні місцини. Ярку то наразі не лякає — присмерк лише щойно починає густішати, тож заповідається на цілком приємну прогулянку.