Серце гарпії

— Відколи це ми перевірок боїмося? — дивується керівниця інформаційного відділу.

Юрист зітхає проникливо і позирає вгору, мовби закликаючи у свідки Всевишнього. Генеральний, отже, дав таке розпорядження. Зрозуміло.

— Ну гаразд, — зітхає Ярка. — Давай подивимось на неї.

Обсмикнувши елегантний сірий костюм, вона виходить з відділу та прямує до нарадчої кімнати; Ліля і Ромко проводжають її офіційно приязними поглядами, в яких виразно прозирає бентега.

«Здирниця» — то виявляється середнього віку жіночка, вбрана просто і якось ніби недбало. Сидить в куточку, скулившись: відвідини корпоративної твердині помітно для неї дискомфортні; обличчя без косметики, рухливе, нервове — Валік, схоже, добряче її помордував, перш ніж звернутися до Ярки.

Та сідає навпроти, позираючи знуджено.

— Тамара… гм, Михайлівна? — уточнює Ярка, позираючи в папери. — Хочете подати скаргу?

Жінка киває.

— Мій колега пояснив вам, що докази, представлені вами, недостатні для офіційного розгляду справи?

— Я знаю свої права! — затято мовить жінка. — Ось чек! Ось довідка лікаря!

Ярка неуважно переглядає копії.

— Мій колега пропонував компенсацію?

— Компенсацію?! — миттєво підкидається гостя. — Це так у вас зветься? Та ваш юрист намагався кинути мені подачку!

— Отже, ви налаштовані боронити свої права?

— Так!

— Попри недостатність доказів? Попри запропоноване нами компромісне рішення?

— Так! — лунає дзвінко, майже на межі крику.

Ярка зітхає, відкидається у кріслі та уважно позирає на гостю. Все-таки, є користь і з таких, як Валік! Це ж треба було зацькувати людину ледь не до нервового зриву!

— Симптоматично, — гмукає Ярка. — Гаразд, ми приймемо вашу заяву, якщо ви донесете іще один документ.

— Який? — супиться Тамара Михайлівна.

— Довідку від районного психіатра. Нам потрібне підтвердження того, що ви не стоїте на обліку, як особа зі схильністю до сутяжництва.

Вона чує, як Валік різко втягує повітря.

— Що? — кліпає очима гостя.

— Гадаєте, ви одна така? — зневажливо кидає Ярка. — Та до нас регулярно зазирають такі, знаєте… нервово неврівноважені. Компенсацій не хочуть, хочуть просто здійняти галас. Тож ми мусимо повідомляти про них, куди слід. Для їхнього ж блага.

Жінка якусь мить витріщається на працівників «Делекти», а тоді зненацька починає плакати.

— Ну-ну, — втішає її Ярка. — Нема чого переживати. Я б на вашому місці просто взяла гроші. Тільки не забудьте скласти розписку.

Валік пожвавлюється, і Ярка, вважаючи свою місію виконаною, швиденько виходить. І саме вчасно, бо нудота дошкуляє уже не на жарт. Вона бігцем простує до вбиральні, чуючи за спиною тихий плач і заспокійливе туркотіння юриста.

У вбиральні їй доводиться збавити певний час — їй так погано, що аж темнішає перед очима. Відчувши певне полегшення, вона підходить до умивальника і довго дивиться на бридке, мертвотно зблідле лице у дзеркалі.