Назар Стодоля
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Назар Стодоля». Краткое содержание книги:
За свідченням П. О. Куліша, тільки фінал п’єси перекладений Шевченком, переважну ж її частину перекладав не він; текст містив виправлення ще іншої особи. Оскільки Шевченко брав участь у перекладі, його можна вважати авторизованим. Але при підготовці публікації в «Основі» цей текст міг зазнати втручання публікаторів.
Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа», в тому числі, і цю п'єсу (1862. — № 9. — С. 3 — 39)
Заголовний герой твору — запорізький козак, смілива людина — вміє постояти за свою гідність. «Я той, — говорить він, — хто й самому гетьману не дасть себе на посміх». Водночас у Назара поетична, пристрасна, сприйнятлива до навколишньої краси вдача. Така ж піднесена в нього й мова. Побратим Назара Гнат Карий стриманіший у почуттях, але рішучіший та енергійніший у вчинках. Задля друга він готовий іти навіть на вірну смерть. Галя, кохана Назара, — життєрадісна й простодушна дівчина, яка, однак, зовсім не готова до життєвих труднощів. Коли ж довелося робити вибір між зрадливим батьком і вірним коханим, Галя усвідомлює, що багатство й сите життя її не приваблюють, бо вона прагне до волі в почуттях і діях. Егоїстичним власником, який заради нових маєтків ладен пожертвувати щастям власної дочки, постає з твору Хома Кичатий. «І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє» — такі мрії козацького старшини. Він жорстоко знущається над сіромою, але безсоромно падає на коліна перед Назаром, коли відчуває небезпеку. Тип хитрої, користолюбної посередниці втілено в образі Стехи. П'єсі Т. Шевченка притаманні напруженість у розгортанні дії, вміле поєднання романтичного піднесення у змалюванні характерів з реалістично-сатиричною проблематикою.
Сват
Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли… Призволяйтесь самi.
(Кланяется.)
(Галя. посматривая на отца робко й стьiдливо, подносит к губам й подает свату.)
Сват
(подняв чару)
Тепера так? Пошли ж, боже, нашим молодим щастя, i багатства, i доброго здоров'я, щоб i внукiв женити, i правнукiв дождати…
(Свата прер ы вает хор колядников под окнами. Все слушают со вниманием. Хома с досадою покручивает усьi; Галя весело посматривает на окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)
Гарно колядують нашi козаки!
Колядка
Хома
(к Гале, с сердцем)
Я ж тобi наказував, щоб нiкого не пускали! Задумалась, забула!
(Входит Назар с молодими козаками.)
Назар
Дай, боже, вечiр добрий! Помагай-бi вам на все добре!
(Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.)
(Все молчат.)
Хома
(смешавшись)
Спасибi, спасибi… Милостi просимо. Просимо сiдати,
(Молчание продолжается. Галя, ульїбаясь, украдкой поглядьiвает на Назара.)
Назар
Сядемо, сядемо, аби було де: ми гостi непроханi. Може, помiшали; дак ми i пiдемо, вiдкiля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горiлки, i я вип'ю за твоє здоров'я! Не лякайся, не лякайся, наливай.
(Галя в ужасе роняет поднос й флягу.)
Хома
(в бешенстве)
Хто смiє знущаться над моєю дочкою?
Назар
Я! Хiба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обiщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тiєї пори, як вiн тебе вирвав iз-пiд ножа гайдамаки! Згадай iще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посмiх! Пiзнав?
Хома
Пiзнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя
Хiба ж не ти прислав?
Хома
Мовчи! Геть собi!
Назар
(останавливает Галю)
Стривай, стiй тут! I тебе обманюють?
Хома
Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар (с презрением)
Полковника! Учора була моя, сьогоднi полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?
Галя
(падая на руки Назара)
Чую! О, чбм менi не позакладало!
Сват
Осмiлююсь долежить…
Назар
Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома
Вiддай менi дочку мою.
(Робко подходит к Назару.)
Назар
Геть, Юда'
Хома
(в ужаге)
Прохор, Максим, Iван, Стехо! Гей, хто там є? Возмiть його, харцизяку, — вiн уб'є мене!
Назар
Нехай бог тебе поб'є, дiтопродавець! (К Гале.) Галю! серце моє! Промов менi хоть одне слово: ти не знала — за кого? Скажи: не знала?
Галя
(приходит в себя)
Не знала, їй-богу, не знала!
Назар
(к Хоме)
Чи чуєш ти?
Хома
Не чую; я оглух!
Назар
(к гостям)
Люди добрi, коли ви не оглухли, так послухайте. Вiн мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, i вiн се чув тодi, а сьогоднi оглух. Де ж його правда? Чи чесний же вiн чоловiк? Правдивий, га?
(Гости молчат.)
Гнат
(подходит к Назару)
Вiн не чоловiк. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова!
(Берет его за руку.)
Назар
Стривай! Нi, вiн чоловiк, вiн називав мене сииом. (К. Хоме.)
Правда?
Хома
Не тобi вчити, як менi кого називати. Я її батько, а не твiй: так у моїй волi оддать її за кого схочу.
Назар
А як же вона не захоче, тодi що?
Хома
Я заставлю.
Назар
Чи можна ж кого заставить утопиться або повiситься? Хiба ти бог, що маєш силу чудеса творить Хiба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рiдної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, i їй замiсть його кладеш каменюку. Слухай: i ти ж колись був молодим, i ти ж мав коли-небудь радiсть i горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?
Хома
Го-во-ри!
Назар
(в иєступлении)
Так ти глузуєш надо мною! Хiба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун?
(Быстро подходит к нему и хватает его за горло.)
Галя
(схватив руку Назара)
Що ти робиш? Убий мене, на, рiж.
(Назар молча опускает руки.)
Хома
(подбегает к сватам)
Ви бачили? Хотiв мене задушити!