Назар Стодоля
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Назар Стодоля». Краткое содержание книги:
За свідченням П. О. Куліша, тільки фінал п’єси перекладений Шевченком, переважну ж її частину перекладав не він; текст містив виправлення ще іншої особи. Оскільки Шевченко брав участь у перекладі, його можна вважати авторизованим. Але при підготовці публікації в «Основі» цей текст міг зазнати втручання публікаторів.
Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа», в тому числі, і цю п'єсу (1862. — № 9. — С. 3 — 39)
Заголовний герой твору — запорізький козак, смілива людина — вміє постояти за свою гідність. «Я той, — говорить він, — хто й самому гетьману не дасть себе на посміх». Водночас у Назара поетична, пристрасна, сприйнятлива до навколишньої краси вдача. Така ж піднесена в нього й мова. Побратим Назара Гнат Карий стриманіший у почуттях, але рішучіший та енергійніший у вчинках. Задля друга він готовий іти навіть на вірну смерть. Галя, кохана Назара, — життєрадісна й простодушна дівчина, яка, однак, зовсім не готова до життєвих труднощів. Коли ж довелося робити вибір між зрадливим батьком і вірним коханим, Галя усвідомлює, що багатство й сите життя її не приваблюють, бо вона прагне до волі в почуттях і діях. Егоїстичним власником, який заради нових маєтків ладен пожертвувати щастям власної дочки, постає з твору Хома Кичатий. «І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє» — такі мрії козацького старшини. Він жорстоко знущається над сіромою, але безсоромно падає на коліна перед Назаром, коли відчуває небезпеку. Тип хитрої, користолюбної посередниці втілено в образі Стехи. П'єсі Т. Шевченка притаманні напруженість у розгортанні дії, вміле поєднання романтичного піднесення у змалюванні характерів з реалістично-сатиричною проблематикою.
Злигався я з дияволом… (Огляд ы вается.) Що ж? Не можна без цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. (Немного помолчав.) Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi своїми хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде-побачимо. Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! (Продолжительное молчание.)
Думай собi, голубко, та гадай, що… а воно зовсiм не так буде. Закинь тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки-тесть полковника!.. А що далi-се наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червiнцi, їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться… Ха-ха-ха! от тобi й сотник! Ще в Братськiм серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на їй? Брехня! Вiд огня по-дальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.
(Входит Галя.)
Галя
(весело)
Добривечiр, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?
Хома
Та кликав, кликав. (Осматривает ее.) Що ти не всi стрiчки почiпляла? Та нехай! Поки буде i сих. Послухай. Менi треба поговорити з тобою об важнiм дiлi. Ти знаєш, ми сьогоднi старостiв сподiваємось?
Галя
Сьогоднiї На первий день празника, — на самiсiньке рiздво?
Хома
Так що ж? Отець Данило, спасибi, розрiшив. Гляди ж, не пiднеси гарбуза.
Галя
Як се можна! Хiба вiн дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нiсенiтницi наговорила менi Стеха. Смiх та й годi!
Хома
А що тобi вона наговорила?
Галя
Каже, буцiмто старi… та нi, не скажу, далебi не скажу, бо казна-щої Вона й сама не знає, що говорить.
Хома
Хiба ж не правда? Старий чоловiк кращи[й] молодого.
Галя
Та й вона те ж казала.
Хома
А тобi як здається?
Галя
Як таки можна? То старий, а то молодий.
Хома
Так, по-твоєму, молодий-краще?
Галя
Отож пак!
Хома
Помiркуй лишень гарненько, так i побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хiба те, що чорнi уси? Та й тiльки ж. Не вiк тобi ним любуваться: прийде пора — треба подумати об чiм i другiм. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклеп нiв. Кому ж се звичайнiше? Полковницi..; се я так примiром говорю… а не якiй-небудь жiнцi хорунжого; бо у його тiльки й худоби, тiльки й добра, що чорний ус. Повiр менi, дочко, на тебе нiхто i дивиться не захоче.
Галя
Та я й не хочу, щоб на мене другi дивились.
Хома
Не знать що верзеш ти! Хiба ти думаєш, що не обридне цiлiсiнький вiк дивиться на тебе одну? Хiба ти одна на божiм свiтi? Є й кращi тебе. Того i гляди, що розлюбить.
Галя
Назар? Мене? О, нi! нi, нiколи на свiтi!
Хома
Я й не кажу, що воно справдi так буде, а так, наприклад, — щоб ти тямила, що ми всi на один шталт шитi.
Галя
О, нi! Не всi! Вiн не такий, вiн не розлюбить.
Хома
А що ж? Хiба вiн тобi побожився?
Галя
Атож!
Хома
А ти й повiрвлаї
Галя
Я i без божби повiрила б.
Хома
Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обiщає, той нiчого не дає? Ой, схаменись та послухай батькiвського совiту. Добре, що я вже такий-що обiщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобi приданого, — що тодi, га? Пожалуй, вiн i так тебе вiзьме: мало яких дурнiв нема на свiтi! Та що ж в тiм? Подумай, що тодi ти робитимеш?
Галя
Те, що i всi роблять — заробляла б.
Хома
А що лучче: чи самiй робити, чи дивитися, як другi на тебе роблять?
Галя
Як кому.
Хома
То-то i горе, що ти ще дурне. Я тобi б i багацько дечого сказав, та нiколи: того i гляди, що старости на порiг. А чи єсть у тебе рушники?
Галя (весело)
Є, є! Як я рада! В мене серце не на мiсцi! Чи й вам так весело?
Хома
Весело, дуже весело. Iди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.
Галя
За що ж? Се ж дiло законне! Та воно ж i раз тiльки в году!
Хома
А старости раз на вiку.
Галя
Справдi, щоб не помiшали… Ще 6 законної речi не дадуть сповнить. Так побiжу ж я i скажу, щоб заперли ворота i хвiртку.
(Уходит.)
Хома
(ходит задумавшись)
Здається, дiло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру i согласиться; старости не промовляться; весiлля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину i нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дiвку. Коли б тiльки який гаспид не принiс того горобця безперого! Тодi пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш i те: яке йому дiло до Галi? Се ж моя дитина, моє добро, слiдовательно моя вдасть, моя i сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се дiло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого бог береже, або — як там ще кажуть — рiвнiш згладиш, тiснiш ляжеш.