Назар Стодоля
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Назар Стодоля». Краткое содержание книги:
За свідченням П. О. Куліша, тільки фінал п’єси перекладений Шевченком, переважну ж її частину перекладав не він; текст містив виправлення ще іншої особи. Оскільки Шевченко брав участь у перекладі, його можна вважати авторизованим. Але при підготовці публікації в «Основі» цей текст міг зазнати втручання публікаторів.
Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа», в тому числі, і цю п'єсу (1862. — № 9. — С. 3 — 39)
Заголовний герой твору — запорізький козак, смілива людина — вміє постояти за свою гідність. «Я той, — говорить він, — хто й самому гетьману не дасть себе на посміх». Водночас у Назара поетична, пристрасна, сприйнятлива до навколишньої краси вдача. Така ж піднесена в нього й мова. Побратим Назара Гнат Карий стриманіший у почуттях, але рішучіший та енергійніший у вчинках. Задля друга він готовий іти навіть на вірну смерть. Галя, кохана Назара, — життєрадісна й простодушна дівчина, яка, однак, зовсім не готова до життєвих труднощів. Коли ж довелося робити вибір між зрадливим батьком і вірним коханим, Галя усвідомлює, що багатство й сите життя її не приваблюють, бо вона прагне до волі в почуттях і діях. Егоїстичним власником, який заради нових маєтків ладен пожертвувати щастям власної дочки, постає з твору Хома Кичатий. «І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє» — такі мрії козацького старшини. Він жорстоко знущається над сіромою, але безсоромно падає на коліна перед Назаром, коли відчуває небезпеку. Тип хитрої, користолюбної посередниці втілено в образі Стехи. П'єсі Т. Шевченка притаманні напруженість у розгортанні дії, вміле поєднання романтичного піднесення у змалюванні характерів з реалістично-сатиричною проблематикою.
(Челядь кладе Назара на снiг.)
Хома
(на Галю)
А ця учадiла… Возьмiть її додому… Прочумається. (Челядь бере на руки Галю i несе з собою.)
Стеха
(бере Хому за руку i веде його за Галею)
А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома
Спасибi, спасибi. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобi присняться рушники.
(Хома з Стехою шепнуться i пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомiн.)
Голос Хоми здалека
Киньте її! В'яжiть його!
Гнат
(за сценою)
Я тебе зв'яжу, недовiрку проклятий! (Незабаром вибiгає Галя i кидається на Назара.)
Галя
Орле мiй, серце моє!
(Розв'язує хустку.)
Назар
Душно менi, душно!
Гнат
(веде за груди Хому)
Останнiй раз говорю: оддаси Галю за Назара чи нi?
Хома
Нi!
Гнат
Здихай же, собако скажена!
(Замiривсь шаблею.)
Хома
Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..
Гнат
Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челядi.) Копайте яму.
(Цiлить пiстолем.)
Хома
В'яжiть його!
(Тимчасом Галя розв'язує руки у Назара.)
Назар
О, доле моя! Серце моє!
Гнат
Копайте яму! (До Хоми, прицiлившись.) Лукавий чоловiче, за що без сповiдi ти себе губиш i мене з собою? Прощайсь з бiлим свiтом, молись богу. (До Назара.) Назаре, брате мiй, друже мiй! Поховай мене. Прощай! а ми…
Назар
Стривай!
Галя
(до Гната)
Стривай!
Назар
Пусти його, не варт вiн того. Не напасти душi своєї. (До Хоми.) Iди, лукавий чоловiче, iди, куди знаєш. Не помiг тобi бог занапастить мене; а я чужеi кровi не бажаю. Iди собi!
Хома
(пада перед Назаром)
Назаре! сину! батько рiдний! Зарiж мене, замуч мене, на конях розiрви, та не прощай! (Падає до нiг плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грiшний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я свiта не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мiй, боже мiй!
Назар
(пiдводить його)
Устань, молися богу, грiшний. Коли прощають люди, то бог милостивiший за нас.
Хома
(вставши, утирає сльози)
О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясi мої беззаконiя! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обнiмiться, поцiлуйтеся, дiточки мої. Я хоч i грiшний, а все-таки батько. (Назар i Галя обнiмаються.) Боже вас благослови!
1843–1844
Надрукований пiсля смертi Шевченка в журналi «Основа» (1862, N 9).