Назар Стодоля
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Назар Стодоля». Краткое содержание книги:
За свідченням П. О. Куліша, тільки фінал п’єси перекладений Шевченком, переважну ж її частину перекладав не він; текст містив виправлення ще іншої особи. Оскільки Шевченко брав участь у перекладі, його можна вважати авторизованим. Але при підготовці публікації в «Основі» цей текст міг зазнати втручання публікаторів.
Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа», в тому числі, і цю п'єсу (1862. — № 9. — С. 3 — 39)
Заголовний герой твору — запорізький козак, смілива людина — вміє постояти за свою гідність. «Я той, — говорить він, — хто й самому гетьману не дасть себе на посміх». Водночас у Назара поетична, пристрасна, сприйнятлива до навколишньої краси вдача. Така ж піднесена в нього й мова. Побратим Назара Гнат Карий стриманіший у почуттях, але рішучіший та енергійніший у вчинках. Задля друга він готовий іти навіть на вірну смерть. Галя, кохана Назара, — життєрадісна й простодушна дівчина, яка, однак, зовсім не готова до життєвих труднощів. Коли ж довелося робити вибір між зрадливим батьком і вірним коханим, Галя усвідомлює, що багатство й сите життя її не приваблюють, бо вона прагне до волі в почуттях і діях. Егоїстичним власником, який заради нових маєтків ладен пожертвувати щастям власної дочки, постає з твору Хома Кичатий. «І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє» — такі мрії козацького старшини. Він жорстоко знущається над сіромою, але безсоромно падає на коліна перед Назаром, коли відчуває небезпеку. Тип хитрої, користолюбної посередниці втілено в образі Стехи. П'єсі Т. Шевченка притаманні напруженість у розгортанні дії, вміле поєднання романтичного піднесення у змалюванні характерів з реалістично-сатиричною проблематикою.
Галя
(вбегает в восторге)
Приїхали, приїхали!
Хома
(Вздрогнув)
Оце ж як ти мене злякала! Пiди у свою кiмнаї та прийдеш, як кликну.
Галя
Чого у кiмнату? Я тут зостанусь, нiхто не побачить.
Хома
Незвичайно: закон не велить.
Галя
Ну, так я пiду.
(Уходит.)
(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину, кладут хлеб на стол.)
Свати
Дай, боже, вечiр добрий, вельможний пане!
Хома
Добривечiр i вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечiр, люди добрi! Просимо сiдати; будьте гостями. А вiдкiля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники якi? Може, рибалки або, може, вольнiї козаки?
Сват
(Тихо покашливает)
I рибалки, i вольнiї козаки. Ми люди нiмецькiї, iдемо з землi турецької. Раз дома у нашiй землi випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходiм лишень шукати звiриного слiду». От i пiшли. Ходили-ходили, нiчого не знайшли. Аж гульк — назустрiч нам iде князь, пiднiма угору плечi i говорить нам такiї речi: «Ей ви, охотники, ловцi-молодцi! Будьте ласкавi, покажiте дружбу. Трапилась менi куниця-красна дiвиця; не їм, не п'ю i не сплю вiд того часу, а все думаю, як би її достати. Поможiть менi її пiймати; тодi чого душа ваша забажа, усе просiте, усе дам: хоч десять городiв, або тридев'ять кладiв, або чого хочете». Ну, нам того й треба. Пiшли ми по слiдам, по всiм городам, по усiх усюдах, i у Нiмеччину, i у Туреччину; всi царства й государства пройшли, а все куницi не знайшли. От ми i кажемо князю: «Що за диво та звiрюка? Хiба де кращої нема? Ходiм другої шукати». Так де тобi! Наш князь i слухати не хоче. «Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куницi, сирiч красної дiвицi, не видав». Пiшли ми вп'ять по слiду i якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловцi-молодцi, ну слiдить, ну ходить; сьогоднi вранцi встали i таки на слiд напали. Певно, що звiр наш пiшов у двiр ваш, а з двору в хату та й сiв у кiмнату; тут i мусимо пiймати; тут застряла наша куниця, в вашiй хатi красная дiвиця. Оце ж нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Пробi, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дiвицю. Кажiть же дiлом, чи оддасте, чи нехай ще пiдросте?
Хома
(Притворно с сердцем)
Що за напасть така! Вiдкiля се ви бiду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що менi робити з оцими ловцями-молодцями.
(Галя вьiходiїт на средину светлицьi, останавлiiвается и, стьiдливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.)
Хома
Бачите ви, ловцi-молодцi, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хлiб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцiм ми передержуємо куницю, або красну дiвицю, вас пов'яжемо. Прийшов i наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годi ж тобi; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловцiв-молодцiв пов'язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушникiв нема? Може, нiчого не придбала? Не вмiла прясти, не вмiла шити-i в'яжи ж чим знаєш, хоч мотузком, коли ще й вiн є.
(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на серебряном блюде два вьiшит ы е полотенца й кладет на хлеб, принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам — сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)
Сват
Спасибi ж батьковi, що свою дитину рано будив i усякому добру учив. Спасибi й тобi, дiвко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
(Галя берет полотенца й перевязьiваєт через плеча одному й другому, лотом отходит й робко поглядьiвает на двери.)
Хома
(к Гале)
Догадався, догадався! Ти хочеш i князя зв'язати. Нехай завтра обоє його зв'яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!
Сват
Вiн i сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома
Ну, поки вже долетить, нам нiчого ждати. Просимо сiдати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп'ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корт меду наливай та гостям пiднеси хлiба-солi, проси з привiтом i з ласкою.
(Сватьi чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й подносит старшему свату. Сват не принимает.)