Лікарня на відлюдді

Вийшовши з операційної, Олег прямував коридором. На його обличчі проступили всі нюанси минулої ночі. Напевно, тому він кілька разів провів долонею по лицю від верху до низу, хоча б за допомогою цього масажу намагаючись зняти неприємну самому собі маску.

— Доброго дня, — привіталася перев'язочна медсестра.

— Привіт. Лідо, а коли перев'язуємо Калиновича? Я би хотів чимшвидше смикнути звідси. Ціла ніч...

— Добре, Олег Вікторович. Професор збирався когось дивитися. Після нього одразу беру вашого Калиновича.

— А решту нехай інтерни перев'язують. Та ти сама в курсі...

Лікар увійшов до ординаторської і сів за власний стіл, ні з ким не вітаючись.

— Ну, розкажи, що там?

Обоє колег повернулися до нього з явним інтересом.

— Розповідай. Гурський — той зовсім говорити не схотів — вдягнувся і пішов додому.

-Та я його взагалі будити не збирався. Почали з інтерном. Ішли на типову перфоративну, а там пухлина. З одного боку, обмежена — сама на резекцію проситься, а з іншого — дід, як то кажуть, у стелю дивиться. Перитоніт і так далі... Ось так до ранку.

— Ну то зробили резекцію, чи ні?

— Та зробили... — хірург махнув рукою.

— А де інтерн твій? Цей, Ясінський.

— Ще в операційній, порядки наводить. А що?

— Та він тут такого начудив — це абзац.

— Слухай, — перебив інший хірург, — давай про інтерна потім. Хочеш, Олежку, я тобі сирку поріжу? Ти ж нічого не їв?

— Звісно. Чекай, а чого це ти такий добрий? Напевно, щось хочеш?

— Та чому зразу «щось хочу»? — обурився той. — Диви, які всі недовірливі стали. То ти йдеш? І коньячку по сто грам також є. Ти ж усе одно додому зараз збираєшся?

— Ну а куди ж? То чого тобі треба?

— Ну, ти прискіпливий...

— Не прискіпливий, а педантичний. Чергування, напевно, хочеш мені скинути?

— Та щось на манер того...

— А як же те, що я не спав сьогодні? Таку операцію відстояв?

— Олежику, ну, зараз втечеш додому і — спати. А вночі зовсім не гарантовано, що знову щось буде. А я усіх твоїх слабих перев'яжу. І навіть щоденники можу пописати. А хочеш, — колега нахилився до його вуха і щось промовив тихо та хитро.

— Ні, — голосно відповів Олег, — з Іриною на сходах я сам покурю. А хворих інтерн перев'яже.

-Які ми горді... Слухай, поки ти оперував, тобі тут дзвонили. Якийсь... Де ж я записав? Зараз... — він поліз до кишені, — Якимець! О! Казав, що ти йому дуже потрібен. Словом, я сказав, що ти чергуватимеш і цієї ночі, тож нехай дзвонить після шостої вечора.

— Чекай, чому — і сьогодні?

— Ну, ти ж мене виручиш...

Олег тільки обурено похитав головою.

— То йдемо? Сирку... — колега хитро підморгнув.

— Гаразд. Чорт із тобою. Але ти мені винен уже два чергування. І то за першою вимогою!