Лікарня на відлюдді

— Д-дістала, сеньйора! — підказав Олег із відповідною мімікою, і всі знову загиготіли.

Проте Голоюх, що наче приходив до тями після почутого, заховав апарат без слів.

— І що там тобі повідомили? — підозріливо запитав у нього Ілля. — Невже запущений геморой пані Іванки самоліквідувався під цілющим італійським сонцем?

— У нас на другий тиждень призначені якісь планові операції? — замість відповіді запитав Тарас.

— Наче ні, — відповів Ілля.

— Тоді я забиваю місце на два геморої.

— Bay! — вигукнув Олег. — Невже твоя пані Іванка навмисно приїде оперуватися? Візьмеш за асистента?

— Приїде, — промовив Голоюх. — І до того ж, разом зі своєю сеньйорою.

— Що?!

— Зі своєю сеньйорою, — повторив Голоюх, — у якої працює. Її, виявляється, також геморой домучує. І вона якось пробувала лікуватися тим методом, що я пані Іванці радив. Каже — ефект потрясний. Сама старушенція і загітувала Іванку оперуватися. Наш авторитет тепер для неї залізний. До того ж, сеньйора дуже економна і оперуватися за двадцять п'ять тисяч доларів не хоче. От і... приїде. Питалася нашої згоди.

— Ну ось! — сказав Беженар. — Ось вам і підтвердження всього, про що ми говорили.

— Дійсно, — пробурмотів Ілля, — імідж нашої клініки зростає... Чужоземці в нас ще не оперувалися. Це вже точно. Тобі, напевно, у Харкові доводилося справу мати?

— Раз довелося, — посміхнувся Олег.

— Ну, воно й зрозуміло, — багатозначно скривився Ілля. — Центр... Це в нас... Лікарня на відлюдді.

— Усі ми тут на відлюдді, — із жалем заперечив Олег, — якщо за великим рахунком розібратися.