Розділ І
Його трусили за плече. Спочатку ніжно, обережно, промовляючи приємним жіночим голосом:
— Олег Вікторович! Олег Вікторович! Прокидайтеся! Ну Олег Вікторови-и-ич...
Потім гарна жіноча рука стала більш наполегливою, а голос набув вимогливих і навіть нетерплячих інтонацій:
— Олег Вікторович! Ну скільки можна! Прокидайтеся!
Той, хто лежав обличчям до стіни, несподівано здригнувся, якось злякано смикнувся і спантеличено обернувся до жінки, що його будила.
— От чорти... — він протирав очі та навіть струсив головою. — Х-хух-х.... Що там? Ну що там ще? Кого вже привезли?
Очевидно, він ще знаходився під дією сну і тому скидався на «вдареного по голові». Очі його мружилися навіть від того тьмяного світла, що розливалося у приміщенні.
— Ну, звичайно, Олег Вікторович! Звичайно, привезли. Хіба я дозволила би собі просто так, без поважного приводу порушити ваш дорогоцінний сон?
Голос жінки тепер уже став театральним і водночас грайливим. Відчувалося, що вона розважається. Нарешті чоловік скинув ноги у зеленкуватій простій піжамі з дивана і всівся, незадоволено протираючи очі.
— Кого привезли?
— Не знаю, Олег Вікторович. Дзвонили з приймального, терміново хірурга просять. Кажуть, що наш хворий, ще й важкий.
— Та у них усі важкі...
Лікар пригладив коротку стрижку, вуса і, підійшовши до вмивальника, хлюпнув водою в обличчя та надів білий ковпак, що стояв поруч на шафі, наче очікуючи. Після цього вигляд у дзеркалі став узагалі бадьорим та незворушним.
— Ой, Олежку Вікторовичу... Який ви крутий та гарний... А якби я вас так збудила, без всякого хворого? М-м-м? — жінка жартома штовхнула лікаря округлим боком.
-Ох, Ірино... В тебе ще досі дитинство у задниці грає. Я би тоді пробігся дарма до приймального і назад, а потім так би тобі вжарив! За дезінформацію.
Ковзнувши рукою по її талії, він похитав головою і вийшов у коридор. А медсестра, що залишилася на самоті, скривилася, передражнюючи його, потім поправила ковдру на дивані, струснула подушку і вийшла.
***
У приймальному товклося досить народу. На тапчані лежав худий чоловік у роках, підібгавши ноги до живота, і стогнав. Подеколи його тягло на блювоту. Одна з жінок тоді схилялася над хворим та підставляла йому рушника. Черговий лікар — повна дама із високою зачіскою — заповнювала історію хвороби, сидячи за столом.
