Нічний адміністратор
- Автор: Ле Карре Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-372-4
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Нічний адміністратор». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-679-372-4
Тетяна Савчинська © переклад, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
— Ви містер Пайн, — сказала вона з французьким акцентом, умощуючись у крісло, що стояло навпроти його столу.
А потім нахилила голову, глянула на нього скоса і додала, — окраса Англії.
Була третя година ночі. Вона була одягнена у шовковий брючний костюм, а на її шиї красувався амулет з топазу. «Може бути добряче напідпитку, — подумав Джонатан, — поводься обачно».
— Щиро дякую, — ввічливо відповів він. — Давно мені не доводилося чути таких слів. Чим я можу вам допомогти?
Однак коли він потайки вдихнув повітря навколо неї, то відчув лише один запах — запах її волосся. Щось було таємниче у тому, що її чорне, немов вороняче крило, волосся пахло, немов волосся світле: ваніллю і теплом.
— А я мадам Софі з пентхаузу номер три, — провадила далі вона, немов нагадуючи самій собі. — Містере Пайн, я часто вас помічаю. Дуже часто. У вас гострий погляд.
Її пальці прикрашали антикварні персні: цілі грона матових діамантів, оправлених у бліде золото.
— Я вас також часто помічаю, — відповів він, розпливаючись в усмішці, яка в нього завжди була напоготові.
— Ви теж плаваєте на яхті, — сказала вона, немов звинувачуючи його у кумедній дивакуватості. Чому «теж» вона так і не пояснила. — Минулої неділі мій покровитель узяв мене з собою у каїрський яхт-клуб. Ваш вітрильник приплив, коли ми пили коктейлі з шампанським. Фредді впізнав вас і помахав, але ви так захопилися своїм судном, що не звернули на нас уваги.
— Вочевидь, ми боялися врізатися у пірс, — відповів Джонатан, пригадуючи галасливий гурт багатих єгиптян, які попивали шампанське на веранді яхт-клубу.
— Отой симпатичний блакитний кораблик під англійським прапором, він ваш? Виглядав напрочуд по-королівськи.
— О, ну що ви, звісно, ні. Це яхта радника.
— Тобто ви ходите під вітрилами зі своїм помічником?
— Ні, з другою особою у посольстві Великобританії.
— Він виглядає так молодо. Як і ви. Я була вражена. Я чомусь думала, що люди, які працюють ночами, виглядають нездорово. Коли ви спите?
— На тих вихідних я не працював, — сухо відповів Джонатан, оскільки не почувався зобов’язаним на таких ранніх етапах їхньої дружби обговорювати особливості свого режиму дня.
— Ви завжди плаваєте на яхті, коли не працюєте на вихідних?
— Коли мене запрошують.
— Чим ще ви займаєтесь у вільний час?
— Часом граю в теніс. Часом бігаю. Думаю над своєю безсмертною душею.
— А вона безсмертна?
— Сподіваюся.
— Ви у це вірите?
— Коли я щасливий.
— А коли ви нещасний, то ставите це під сумнів. Воно й не дивно, що Бог такий непостійний. Чому Він має бути незмінним, якщо ми не надто віддано віримо?
Вона з докором зиркнула на свої золотисті босоніжки, так нібито вони теж провинилися. Джонатан задумався: можливо, весь цей час вона була твереза і просто дотримувалася дещо іншого ритму, ніж світ навколо неї. Або вона бавиться тими ж наркотиками, які приймає Фредді: подейкували, що Гаміди торгували ліванською гашишною олією.
— Ви їздите верхи? — запитала вона.
— На жаль, ні.
— Фредді має стайню.
— Я чув.
— Арабська порода. Чудові арабські коні. Люди, які розводять цю породу, вважаються міжнародною елітою, ви про це знали?
— Чув про таке.
Вона замовкла і задумалася. Джонатан скористався моментом:
— Мадам Софі, чи можу я якось вам допомогти?
— А цей радник, цей містер...
— Оґілві.
— Сер, чи як там його, Оґілві?
— Просто містер.
— Він ваш друг?
— Ми ходимо під вітрилами разом.
— Ви разом ходили до школи?
— Ні, я ніколи не вчився в таких школах.
— Але ви належите до того самого класу, чи як це правильно називається? Може, ви й не розводите арабських коней, але ви обоє — ох, як же ж це правильно сказати? — ви обидва джентльмени?
— Ми з містером Оґілві лише плаваємо разом на яхті, — відповів він з ухильницькою посмішкою.
— У Фредді також є яхта. Бордель на воді. Хіба їх не так називають?
— Упевнений, що ні.
— Впевнена, що так.
Вона знову замовкла, простягнула огорнену шовком руку і взялася вивчати нижню частину браслетів на своєму зап’ясті.