Нічний адміністратор
- Автор: Ле Карре Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-372-4
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Нічний адміністратор». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-679-372-4
Тетяна Савчинська © переклад, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Листи від компанії «Айронбренд» підписані акуратним розчерком, схожим на монограму на кишені сорочки. Листи від «Інтерараб» узагалі не підписані, але під порожнім місцем надміру великими заголовними літерами написано «Сайд Абу Гамід».
Потім Джонатан побачив перелік товарів і кров у його жилах виконала вже відомий йому, проте незбагненний трюк: його спиною немов пробіглися табуни мурашок і він почав хвилюватися, як же зазвучить його голос, коли доведеться говорити. Один звичайнісінький аркуш паперу, без підпису, без посилань на джерело, із заголовком «Товари в наявності станом на і жовтня 1990 року». Найменування у списку — диявольський лексикон, відомий Джонатану з його минулого, яке чатувало на нього за кожним рогом.
— Ви впевнені, що однієї копії вистачить? — поцікавився він з тією додатковою легкістю, яка приходила до нього у кризових ситуаціях, немов краща гострота зору під час обстрілу.
Вона курила і спостерігала за ним: в одній руці сигарета, інша підтримує лікоть.
— А ви знавець, — сказала вона. Чого саме, залишалося лише здогадуватися.
— Ну, це не так уже й складно, коли наб’єш руку. Головне, щоб папір не зажувався.
Джонатан поклав оригінали в один стосик, а копії — в інший. Він затамував усі думки в своїй голові. Якби він зараз клав на стіл покійника, то заблокував би свій мозок точнісінько так само. Джонатан обернувся до Софі і аж надто безтурботно сказав: «Усе», хоча не відчував і крихти сміливості, яка звучала в його голосі.
— До хорошого готелю і вимоги високі, — прокоментувала вона. — Ви маєте придатний конверт? Звісно, що маєте.
Конверти лежали у третій шухляді його столу, зліва. Він обрав жовтий конверт, А4-Г0 розміру, і підсунув його до неї, але вона до нього й не торкнулася.
— Будь ласка, покладіть копії у конверт. Опісля надійно заклейте його і заховайте у свій сейф. Можливо, вам буде доцільно скористатися клейкою стрічкою. Так, заклейте його. Чек не потрібен, дякую.
Для відмов Джонатан мав напоготові по-особливому теплу усмішку.
— Мадам Софі, мені дуже прикро, але нам заборонено приймати на збереження пакунки гостей. Навіть ваші. Я можу виділити для вас депозитну скриньку і видати власний ключ. Мені прикро, але це найбільше, що я можу для вас зробити.
Поки він це говорив, вона вже запихала оригінали листів у свою торбинку. Замок клацнув і торбинка повисла на її плечі.
— Містере Пайн, не бавтеся зі мною в бюрократію. Ви бачили вміст конверта. Ви його заклеїли. Напишіть на ньому своє прізвище. Ці листи тепер ваші.
Навіть не здивувавшись власній покірності, Джонатан витягнув червоний фломастер і написав на конверті великими літерами «ПАЙН».
«Це буде на твоїй совісті, — мовчки казав він їй. — Я тебе про це не просив. Я тебе на це не підбивав».
— Мадам Софі, як довго потрібно буде їх тут зберігати? — поцікавився він.
— Можливо, цілу вічність, можливо, одну ніч. Важко сказати щось напевно. Це як любовний роман. — Її тон змінився з кокетливого на прохальний. — Але це лише між нами. Добре? Це само собою зрозуміло, правда?
Він сказав «так». Він сказав «звичайно». Він усміхнувся так, нібито її питання його навіть здивувало.
— Містере Пайн?
— Так, мадам Софі.
— Щодо вашої безсмертної душі.
— Так, слухаю.
— Ми всі безсмертні, це зрозуміло. Але якщо раптом виявиться, що я не безсмертна, передайте, будь ласка, ці документи вашому другу, містеру Оґілві. Можна вам довірити це завдання?
— Звісно, якщо ви цього хочете.
Вона все ще усміхалася, досі якимось дивом перебуваючи в іншому ритмі, ніж він.
— Містере Пайн, ви постійний нічний адміністратор? Завжди? Щоночі?
— Це моя робота.
— Ви її обрали?
— Звісно.
— Самі?
— А хто ж ще?
— Але ви так гарно виглядаєте у денному світлі.
— Дякую.
— Я час від часу вам телефонуватиму.
— Мені буде за честь.
— Як і вам, мені іноді набридає спати. Не проводжайте мене, будь ласка.
Коли він відкрив їй двері, знову повіяв запах ванілі, і його переповнило надсильне бажання піти слідом за нею до ліжка.
Джонатан стояв у напівтемряві вічно недобудованого гриль-бару repa Майстера, тримаючи руки по швах, і ніби бачив себе збоку: німий персонаж на сцені власного переповненого таємного театру, він методично працює над документами мадам Софі. Добре вишколеного солдата не здивуєш несподіваною потребою знову заступити на пост, скільки часу не минуло би від його муштри. Є лише доведені до автоматизму дії.