Нічний адміністратор

Мадам Арчетті розбагатіла, успадкувавши капітал мережі супермаркетів «Арчетті», пояснювала фрау Лорінг. Мадам Арчетті жила з відсотків від відсотків. У свої п’ятдесят з хвостиком років їй найбільше подобалося їздити найкращими готелями Європи у своїй спортивній англійській автівці з відкидним дахом у супроводі мікроавтобуса з персоналом та гардеробом. Вона знала поіменно кожного консьєржа і метрдотеля, починаючи з готелю «Чотири Сезони» у Гамбурзі і закінчуючи готелем «Чіпріані» у Венеції та «Віллою Д’Есте» на озері Комо. Вона призначала їм дієти, виписувала лікування травами і ознайомлювала їх з гороскопами. А чайові вона залишала такі, що годі й уявити, але лише тим, хто заслуговував на її прихильність.

Гер Каспар мав її прихильності досхочу, казала фрау Лорінг. Вона виявлялася у чайових сумою двадцять тисяч швейцарських франків під час щорічного візиту, і це якщо не враховувати псевдоцілющі ліки для росту волосся, магічні камінці, які потрібно класти під подушку і які лікують ішіас, а також півкілограма чорної ікри на Різдво та по церковних святах, які гер Каспар таємно міняв на готівку завдяки особливому порозумінню з продуктовим відділом знаного місцевого універмагу. Усе це лише за декілька квитків у театр та резервування кількох столиків на вечерю, за які він, звісно ж, теж отримував свої відсотки. А також за постійні вияви безумовної відданості, які вимагала мадам Арчетті, щоб грати роль господині у царстві прислуги.

Це тривало до того дня, коли гер Каспар придбав перуку.

Він не купив її згарячу, казала фрау Лорінг. Спершу завдяки одному з клієнтів готелю, який працював у нафтовій індустрії, він придбав землю у Техасі. Інвестиція виявилася дуже вдалою і гер Каспар забрав свої відсотки. Лише тоді він вирішив, що, як і його патронеса, готовий приховати ознаки свого старіння. Після місяців приміряння і сумнівів вона була готова — чудо-перука, диво-симуля-ція. Щоб випробувати перуку, він вирушив у щорічну відпустку на острів Міконос і одного вересневого ранку, у понеділок, з’явився на своєму робочому місці засмаглий і на п’ятнадцять років молодший, щоправда, лише якщо не дивитися на нього згори.

Ніхто й не дивився, додала фрау Лорінг. А навіть якщо й дивився, то не подавав виду. Вражало те, що ніхто про перуку і словом не обмовився. Ні фрау Лорінг, ні Андре — тогочасний піаніст, ні Брандт — попередник маестро Бер-рі у ресторані, ні гер Майстер-старший, який ще ні разу не проґавив змін у зовнішності свого персоналу. Весь готель чемно вирішив розділити радість омолодження з гером Каспаром. Навіть фрау Лорінг наважилася одягнути відкриту літню сукню і панчохи з візерунчастими швами. І все було чудово, аж поки одного вечора не приїхала мадам Арчетті, щоб за старою доброю традицією провести місяць у Цюриху. Усе її готельне сімейство вишикувалося у вестибюлі, щоб зустріти гостю: і фрау Лорінг, і маестро Брандт, і Андре, і гер Майстер-старший, який особисто мав провести мадам Арчетті до її апартаментів у «Вежі».