Терези
- Автор: Хома Анна
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171261617
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Терези». Краткое содержание книги:
Студент п’ятого курсу медуніверситету Максим приходить працевлаштовуватися на фармацевтичну фірму «Конвалія» і дізнається, що вранці на складі знайшли повішеним керівника зміни Олексія, його колишнього найкращого друга. Максим не вірить у самогубство Олексія й починає власне розслідування, не підозрюючи, до яких моторошних відкриттів воно приведе.
Яка таємниця пов’язує цих людей? Чому Максим панічно боїться лісу і від кого тікає у снах Олеся
– Чого шкіритеся? – Максим відсьорбнув «Першу броварню» і витрусив із пакетика залишки кальмарів. Сушених, звісно. – А може, і провідного, ви звідки знаєте?
Але розслабитися не вдавалося, хоч усе пиво «Першої броварні» випий…
– Запам’ятай, – Вітьок був на чотири роки старший і заробляв удесятеро більше, отож вважав, що має право його повчати, – мій колишній шеф не любить вискочок і розумників. «Конвалія» – це звіринець, і щоб там вижити, треба мати сталеві нерви і нуль цілих нуль десятих совісті. Навіть назва говорить сама за себе: ніби й гарна квітка, та в ній дофіга отрути!
– Чому ж тоді ти весь час так нахвалював свою колишню роботу?
– Бо там можна навчитися всього. Після такої школи тебе візьмуть усюди з руками і ногами. Глянь на мене: там я був звичайним менеджером, а став регіональним представником німецької фірми «Берлін-Хемі». Знаєш, скільки мені тепер платять? Ні, краще тобі не знати!
– Зате Максиму щастить з тьолками! – вставив Панакота. – Кожен день – інша. Такі мальвіни за ним бігають – пальчики оближеш! Він тільки свисне – як вони вже тут!
Вітьок примружив очі, смакуючи пиво:
– І чого це нам так не щастить? Свисти – не свисти!
– Ситий голодного не розуміє, – вів своєї Панакота. – За нами вони табунами не ходять, тому нам треба за них боротися, а йому все піднесуть на блюдці. Нам би випити – і всі дівчата для нас красуні, а йому подавай мальвіну від кутюр! Щоб у кадилаку з відкритим верхом, з дачею на Мальдівах, а не як у твоєї Марти – в Бібрці.
– Ви просто заздрите! – перервав підколювання друзів Максим. – Не можна святкувати наперед, я тільки завтра йду на співбесіду. Погана прикмета.
А може, то просто день не найкращий? Чи рік?
– Це все забобони! – категорично заявив Вітьок. – І не змінюй теми. Ти просто матусю свою забути не можеш, з нею ти б одружився, а з іншими… Ей, я жартую, ти що?
– Вали звідси! Ти теж.
Панакота зсунув навушники набік, ніби намагався примирити їх роком, який лунав крізь білі дроти плеєра на весь гараж.
Скажи, з ким ти п’єш пиво, і я скажу, чи варто з ними пити бодай воду….
– Я що сказав – валіть звідси! Треба до державних готуватися, і взагалі… Виспатися хочу.
Вітьок з розумінням поплескав по плечу.
– Точно все в порядку? Бо щось ти занадто блідий, а завтра понеділок, день важкий…
А може, сказати їм правду? Що він цілий день намагається забрати з-перед очей картинку річної давнини, яку сьогодні безперебійно транслює його пам’ять, і що він досі точно не знає, чи ця картинка існувала в реальності, чи лише плід його уяви…
Стрівся поглядом з другом і розвернув крісло на коліщатах до компа.
– Посплю – і все мине… Марті привіт.
Коли не хочеш казати правду, завжди можна збрехати.
– Ну, Марті я твої привіти не передаватиму, цього ще не вистачало, але поспати тобі не завадить, – відповів Вітьок, одягнув піджак, повісив на шию краватку, кивнув Панакоті і… ляснув себе по чолі: – Зовсім з голови вилетіло! Сьогодні ж восьме червня? Ну все зрозуміло. Славське згадав! Кинь з рук і не бери до писка. Він сам винен, сам і поплатився, а нам жити далі.
– Ага, жити не тужити, – підтакнув Панакота, в миру – Андрій Кіт, котрий мріяв про музику, а натомість, за вказівкою батьків, мусив студіювати фармацію, яка йому геть погано давалася… – Добре, що я тоді з вами не поїхав…
Коли за ними нарешті зачинилися вхідні двері, Максим потер долонями обличчя, видудлив одним махом півбляшанки пива, відкрив третю «Готику» і взявся освоювати крижані простори Нордмара, завзято воюючи на боці орків. Під знаменами бога Аданоса він намагався винищити дотла лісовий народ Міртани. Ця війна його заспокоювала.
Добре, що системник потужний і підтримує цю гру, та й монітор рідкокристалічний, з високою розділовою здатністю.
Але сьогодні все було марним. Навіть улюблена гра.
Сьогодні він почав підозрювати одну важливу річ: той нічний жах йому не примарився. Він був насправді…
Увів у пошуковик знайому до болю адресу. Той одразу видав онлайн-карту з місцем призначення.
Курорт Славське відомий на всю Україну. Максим волів би викреслити його з мапи світу назавжди, волів би ніколи не знати про його існування. Минуло триста шістдесят п’ять днів, а він все ніяк не може позбутися відчуття, що та історія ще не завершилася…
Дурня. Пити треба менше.
Швидко позакривав усі зайві вікна і ще раз перечитав надісланий йому у п’ятницю лист.
«Ваше резюме перебуває на розгляді у дирекції. Просимо підійти у понеділок о 10.00 на співбесіду.
З повагою, Костянтин Богданович Дудай, старший юрист МПП фірми «Конвалія».