Терези
- Автор: Хома Анна
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171261617
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Терези». Краткое содержание книги:
Студент п’ятого курсу медуніверситету Максим приходить працевлаштовуватися на фармацевтичну фірму «Конвалія» і дізнається, що вранці на складі знайшли повішеним керівника зміни Олексія, його колишнього найкращого друга. Максим не вірить у самогубство Олексія й починає власне розслідування, не підозрюючи, до яких моторошних відкриттів воно приведе.
Яка таємниця пов’язує цих людей? Чому Максим панічно боїться лісу і від кого тікає у снах Олеся
Зрештою вона сягала по інструкцію і знову нічого страшного там не знаходила: побічні дії – повідомляла інструкція – трапляються в поодиноких випадках, а загалом – заспокоювала ця ж інструкція – препарат переноситься добре.
Олеся почувалася тим нещасним винятком, який підтверджував правило, відчуваючи на собі всі наслідки тривалого лікування.
Ні, засинала вона, вживши таблетку, прекрасно: одразу – і на всю ніч, наче хтось вимикав світло у кімнаті і в її голові, а на ранок вмикав. Але то вже було не те сонячне світло, яке розвіює темряву, а примарне світло сутінків.
І ще дуже добре, що вона швидко бігає.
Ані посиденьки з подружками, ані улюблені книжки, ані звичні колись походи на природу не мали місця в її теперішньому розпорядку життя. Не кажучи вже про рантки2 і розваги.
Продовжувати навчання після медичного коледжу теж не бачила необхідності. Відмінниця, вона закинула підручники в далекий кут і вимурувала довкола себе фортецю без вікон і воріт. Над урвищем.
Так вона блукала поміж приглушеною реальністю, жаским безсонням і снами без сновидінь майже увесь останній рік, тішачись, що ніхто її не чіпає.
І ось минулого місяця на Великодні свята батьки майже силоміць потягли її з собою до родичів у село під Яновим, бо не можна ж у твоєму віці вічно сидіти вдома. Олеся насолоджувалася спілкуванням із родиною, святковим застіллям і довколишніми краєвидами доти, доки не помітила, що забула вдома свої таблетки.
З того моменту вона наче опинилася по той бік свят: усе було їй не так, усе не те, дратувала і злила будь-яка дрібниця. Родичі здивовано озиралися, пам’ятаючи її як виховану і спокійну дитину, батьки червоніли, обіцяючи серйозно поговорити вдома, а вона не могла собі пробачити, що дозволила їм затягти себе у цю діру, звідки вибратися до Львова, особливо на свята, було вкрай проблематично.
Завершилося тим, що вона пересварилася з дядьками і зосталася на танцях аж до ранку, хоча всі троюрідні сестри пішли додому ще вночі. П’яні морди, пилюка до небес від дощатої підлоги і розборки між аборигенами і приходьками у сільському клубі остаточно її доконали.
Повернувшись до Львова, Олеся – вперше у житті – хряснула дверима своєї кімнати перед батьками, які розпікали її всю дорогу за погану поведінку, кинулася до снодійного і побачила, як тремтять її руки, витягаючи його з упаковки.
Помітивши це, завмерла і поволі осіла перед дзеркалом.
Знайомої їй двадцять років дівчини Олесі – з пильним поглядом і смішинками в кутиках губ – більше не існувало. Темрява проглядала крізь зіниці і лежала під очима теперішньої Олесі Верхолаз. Темрява лежала на її серці…
Наступного дня вона, майже щаслива, вирушила на роботу. Бо звечора запхнула свій гіпноген у найдальший куток шафи. І пообіцяла собі забути про нього назавжди.
Її дракони вирушили слідом.
За пару днів вона на собі відчула сумнозвісний синдром відміни, коли те, проти чого воюєш, повертається проти тебе з іще більшими силами.
Спала вона відтоді уривками, і ті уривки клаптями висіли в її голові, наче порване павутиння.
Мама, побачивши її котрогось дня зранку, обережно заговорила про відпустку, двоюрідний брат, зустрівши на роботі, вкотре завів розмову про психотерапевта, начальниця перепитала, чи з нею все гаразд, бо роботи багато, а робити її нікому: відпустки, сама розумієш…
А орк ласо посміхнувся. Ходи-но сюди, ми з тобою ще не закінчили, мала…
Олеся всоте глянула на таблетки на тумбочці.
Сьогодні неділя, на годиннику 19:05, на календарі – восьме червня дві тисячі восьмого року, і вона вже дві години сидить над цими ліками і божеволіє. Якщо вже не збожеволіла…
Глибоко вдихнула, видихнула, випросталася і простягнула руку до тумбочки. Зібралася з духом…
І тут у двері подзвонили.
Завмерла з простягнутою рукою. За якусь хвилю встала, поправила одяг, пригладила косу, взула тапочки – і все це, не зводячи очей з таблеток. Врешті, стрепенувшись, швидко запхала їх до шухляди і пішла відчиняти, намагаючись не озиратися.
Марта, як завжди, наробила багато шуму в тихій, порожній домівці. Батьки ще звечора поїхали на дачу, залишивши Олесю сам на сам зі спогадами. Забувши, який сьогодні день. Не знаючи достоту, який сьогодні день…
– Так і знала, що знайду тебе тут, подруго!.. Сидиш у хаті, плачеш, минуле згадуєш? Минуле вже минуло, моя люба! А в мене телефон розрядився, не змогла попередити, зробила тобі сюрприз! На, тримай, молдавське напівсолодке, все, як ти любиш. Сподіваюся, штопор у тебе є?.. Вип’ємо за нас, бо за них пити нема причин, їм і так незле живеться!
2
Рантка (діал.) – побачення.