Терези

2

Олександр подивився на присутніх і вкотре похвалив себе, що правильно зробив, в останню мить скинувши піджак і краватку і поставши перед підлеглими у сорочці з закоченими рукавами. Це створювало ефект свого хлопця і налаштовувало на домашній лад. Дружина завжди казала йому, що з людьми треба вибудовувати дружні стосунки. Інколи він навіть слухав її.

– Останнім часом нам довелося багато пережити…

Підлеглі мовчки перезирнулись, а дехто навіть закивав. Добре. Вони мають бути на його боці. Або котитися до біса.

Конференц-зала впускала у себе багато світла. Довгий стіл, на одному краю якого сидів він, шеф, іншим краєм майже підпирав широкі двостулкові двері, що сьогодні були щільно зачинені. Півлітрові пляшечки води зі склянками кожні півметра створювали враження, що фірма піклується про своїх працівників, ну а прохання вимкнути мобільні телефони означало, що справи будуть серйозні і відволікатися не годиться.

Ще б ви так піклувалися про фірму, як вона про вас…

– Я зібрав вас тут, бо відчув, що у цьому виникла потреба. Ви – моя опора на місцях, кістяк фірми, мої зами, тобто люди, яким я найбільше довіряю.

Інколи…

– Нагадаю вам, що взимку ми втратили контракт з «Пфайзером» через невиконані умови попередньої угоди, – Олександр кивнув у бік керівника відділу постачання – кремезного чоловіка з коротким сивим їжачком на голові та гладко поголеним підборіддям (такі підборіддя у книжках називають вольовими). – Я правий, Ігорю Олеговичу?

Той кивнув, кашлянув і знову кивнув. Мав проблеми з дружиною, коханкою, квартирою і донькою від першого шлюбу. Не дивно, що кількість вдалих контрактів з кожним роком зменшувалася.

– Але постачання обіцяє нам здобути контракт з «Берлін-Хемі», кращі умови з «Санофі» і «Новартісом» і розпочати переговори з «Польфармою». Я особисто беру це під свій контроль.

Ігор знову киває, не підіймаючи очей. Відчуває, що винен.

Останній раз я з тобою такий лагідний.

– Це дозволить нам підняти товарообіг у кожній з областей, а відповідно, і наші заробітки, так, Ігорю Олеговичу?