Мій тато — кілер
- Автор: Є Євген
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-061-3
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мій тато — кілер». Краткое содержание книги:
Депутат. Не для всіх.
Пожежник. Банально.
Мент… еее… себто, міліціонер?… Ну, ви самі зрозуміли.
Може, кілер? Зважаючи на героїв сучасних російських телесеріалів та різних бойовиків, цілком можливо. Втім, вирішувати тільки вам. Ми лише радимо прочитати новий твір Євгена Є. Автор у своєму стилі вирішив поміркувати на тему: а чи можуть бути у кілерів діти, і як вони сприйматимуть професію свого батька. Може, пишатимуться, може, соромитимуться, а може, замовлять когось батькові…
— Зрозуміло.
До такої зради Маринки я ще не був готовий.
А тому, сказавши Кадуцо-сану:
— Спасибі, — розвернувся і пішов до автомобілів китайців.
Там у мене, принаймні, був шанс загинути. А отже, нічого нікому не сказати.
«Ну, а ти, Дмитре, — сволота», — подумав я.
І посміхнувся до своєї дочки: «Нічого, Мариночко, все буде гаразд».
— Сергію! — гукнув до мене Дмитро.
Але пан Кадуцо зупинив його, піднісши руку.
— Сергі-сан, — покликав він.
Я не збирався з ним розмовляти, але закони ввічливості не дозволяли мені проігнорувати те, що ватажок якудз звернувся до мене на ім’я.
Я не міг не відповісти йому.
— Вибачте, Кадуцо-сан, але я не збираюся говорити на ці теми.
— Я розумію вас, — сказав він. — Розумію і нічого не вимагаю. Тільки скажіть мені одне. Цей диск справді існує?
І я не міг збрехати:
— Так.
— Спасибі, — злегка вклонившись, мовив мені Кадуцо-сан.
Уклонився, випрямився і послав своїх людей у бій.
А це треба було бачити. Адже це були не ігри з бейсбольною битою чи самурайським мечем. Це була тисячолітня ненависть. Продовження тільки відкладеної на якийсь час війни, що закінчиться лише тоді, коли одна зі сторін — якудзи чи тріади — буде остаточно знищена.
Вони зійшлися посередині вулиці. З ножами, пістолетами, з тесаками завбільшки з косу, убиваючи, калічачи і гинучи в люті, яка вела їх на смерть. За честь єдиного, що було в їхньому житті — родини.
Слово «якудза» прийшло саме з жаргону баку то. Основною грою, у яку вони грали, була ойтьо кабу — аналог відомого в Україні «очка» чи американського «блекджека». Гравець отримував три карти, і набрані ним очки було раховано за останньою цифрою суми значень карт. Комбінація «я-ку-са» (8–9—3) давала в сумі 20, а за очками — 0. Це був найгірший результат і одна з найгірших комбінацій. Тому на сленгу бакуто «якудза» означало «щось зайве, непотрібне». Згодом це слово почали вживати й стосовно самих бакуто.
На це можна було подивитися, але я розвернувся й пішов геть.
— Почекай, — наздогнав мене Дмитро.
— Навіщо? — запитав я.
— Ну, так вийшло, — він почав виправдовуватися. — Я не міг інакше. Вони змусили мене все розповісти.
— Спасибі.
— Та й розповідати не було про що. Кадуцо дізнався все про диск іще до того, як його люди привезли мене до нього.
— Ти впевнений?
— Руку даю, — сказав Дмитро.
— А звідки він міг це пронюхати?
— Не знаю.
Спочатку ми просто йшли по вулиці.
— Може, візьмемо таксі? — запитав Дмитро.
— Давай.
А коли ми сіли в машину, я назвав водієві Сашкову адресу.
Коли вже піднімалися сходами, нас догнало чоловік вісімнадцять японців, якудз Кадуцо-сана.
— Пробачте, — сказав один з них, відстороняючи нас до стіни, тоді як інші продовжували підніматися далі.
— Тобто? — не зрозумів Дмитро, дивлячись їм услід.
— Доганяймо, — сказав я.
Але коли ми піднялися до дверей квартири, все вже скінчилось: без жодного пострілу якудзи пов’язали китайців, які так і не добралися до Сашка, і тепер по одному виволікували за поріг.
Куди? З огляду на стосунки між тріадами і якудзами, про це краще було не знати.
— Сашку? — покликав я, коли його розбомблена квартира (розтрощені меблі, діри в стінах, обривки одягу) спорожніла. — Ти де?
— Хто там? — почули ми з-за увігнутих досередини сталевих дверей ванної.
— Я і Сергій, — сказав Дмитро.
— Ви самі?
— Так.
— Точно?
— Точно.
І тільки після цього він відчинив.
А якудзи, виїхавши за місто, витягали китайців з машин, ставили на коліна і розстрілювали впритул. Так починалася війна за вкрадений Маринкою диск.
Частина п’ята
З японською точністю
Треба віддати їм належне: японці залюбки переймають від усього іншого світу все гарне і світле, що в ньому є. Але Варфоломіївську ніч вони придумали самі. Причому задовго до того, як католики взялись вирізати гугенотів.
Щоб відловити нас — мене, Дмитра і Сашка, — до Нагано приїхали триста вісімдесят китайців. У банді Кадуцо-сана було понад п’ять тисяч стрільців.
У китайців було трохи більше, ніж сто пістолетів і лише шість автоматів. Якудзи Кадуцо у своєму розпорядженні мали і крупнокаліберні кулемети, і зо два десятки базук…