Володар Світла

— Поговорімо про щось приємніше.

— Ти вбив слабкого Брахму, і його замінив могутній.

— Он як?

— Ти вбив сильного Шиву, але його силу замінила рівна.

— Життя сповнене змін.

— Чого ти хотів досягти? Помсти?

— Помста — складник ілюзії власного «я». Як можна вбити щось, що й не живе, і не вмирає навсправжки, але існує тільки як відбиття Абсолюту?

— Але в тебе вийшло нічогенько, навіть якщо, як ти кажеш, це була лиш переміна місць.

— Дякую.

— Та нащо ти це зробив? І я волів би відповідь, а не проповідь.

— Замірявся винищити всю небесну ієрархію. Та здається вже, що на цей добрий замір чекає доля всіх інших.

— Розкажи, нащо ти це зробив.

— Якщо розкажеш, як ти на мене вийшов...

— Згода. То кажи, нащо?

— Я вирішив, що людству жилося б ліпше без богів. Якби я позбувся їх усіх, люди, може, знову змогли б мати відкривачки, консервні банки, щоб їх ними відкривати, і всяке таке, не боячись гніву Небес. Ми вже достатньо попогнобили цих неборак. Я хотів дати їм шанс бути вільними, будувати те, що вони хочуть.

— Але вони живуть собі, живуть і живуть.

— Інколи. А інколи — ні. Як і боги.

— Ти, Семе, либонь, найостанніший акселераціоністу світі. Годі було й подумати, що й найнебезпечніший на додачу.

— То як ти на мене вийшов?

— Мені подумалося, що Сем був би підозрюваним номер один — якби не той факт, що він мертвий.

— Я припускав, що це — достатній захист від викриття.

— Отож я спитав себе: а чи не міг Сем у якийсь спосіб уникнути смерті? Ніщо не спадало на думку, крім перевтілення. «Хто, — спитав я себе тоді, — вдягнув нове тіло того дня, коли загинув Сем?» Тільки владар Муруґан. Проте це не видавалось логічним, бо він зробив це після Семової смерті, не перед нею. На певний час я зневажив цю обставину. Ти — Муруган — бувши одним із тридцяти семи підозрюваних, пройшов зондування, і владар Яма визнав тебе невинним. Тоді здалося, що я взяв хибний слід — аж доки я не вигадав дуже простого способу перевірити цю ідею. Сам Яма може обдурити психозонд, то чому цього не міг би зробити хтось інший? І тут я пригадав, що Атрибут Калкіна й справді стосувався керування блискавками й електромагнітними явищами. Він міг так розладнати машину своїм розумом, що вона не побачила в ньому лиха. Отже, перевірити припущення можна було не за тим, що машина прочитала, а радше за тим, як вона це прочитала. Достоту як відбитки долонь і пальців, узори двох різних розумів ніколи не збігаються, натомість розумова матриця залишається практично незмінна від тіла до тіла попри те, що мізки — різні. Незалежно від змісту думок, що з’являються у свідомості, записані взори мислення унікальні для тієї чи іншої особи. Я зіставив твій узір із записом Муруґанового, знайденим у лабораторії Ями. Вони не збіглися. Не знаю, як тобі вдалося перевтілитися, але твою справжню особу я встановив.

— Дуже розумно, Куберо. Хто ще знайомий із цим незвичним перебігом думок?

— Наразі ніхто. Та, боюся, Яма скоро познайомиться. Він завжди розв’язує задачі.

— Навіщо ти наразив своє життя на небезпеку, розшукавши мене?

— До твого віку — чи мого — зазвичай не доживають, не мавши хоч трохи розсудливості. Я знав, що ти принаймні вислухаєш мене, перш ніж ударити. Знаю також: я скажу дещо добре, а тому кривди не зазнаю.

— І що ж ти пропонуєш?

— Маю досить співчуття до твоїх учинків, щоб допомогти втекти з Небес.

— Дякую, ні.

— Хіба ти не хочеш виграти це змагання?

— Хочу, і зроблю це по-своєму.

— Як же?

— Повернуся зараз до Міста й знищу стількох із них, скількох зможу, перш ніж вони мене спинять. Якщо впаде досить багато великих, інші не зможуть утримати цю місцину купи.

— А якщо впадеш ти? Що тоді буде зі світом і справою, яку ти обстоював? Чи зможеш ти знову піднятись її боронити?

— Не знаю.

— То як ти спромігся повернутися?

— Був я колись одержимий демоном. Я досить-таки сподобався йому, і коли нам загрожувала небезпека, він сказав, буцімто «посилив мої вогні» так, що я зможу існувати незалежно від тіла. Я й думати про це забув, аж доки побачив свій пошматований труп унизу на вулицях Небес. Знав я лиш одне місце, де можна роздобути інше тіло, а саме — Павільйон богів карми. Там був Муруґан, вимагаючи, щоб його обслужили. Як ти й сказав, моя сила — електровладдя. От я і виявив, що вона діє, навіть коли не спирається на мозок: електричні кола на мить розімкнуло, я потрапив у нове Муруґанове тіло, а Муруган — під три чорти.

— Те, що ти мені все це розповідаєш, здається, свідчить про твій намір відправити мене вслід за ним.

— Мені прикро, добрий Куберо, бо ти мені до вподоби. Як даси слово, що забудеш почуте й зачекаєш, доки до цього додумається хтось інший, я дозволю тобі жити й піти звідси.

— Ризиковано.

— Я знаю, що ти ніколи не зламав даного слова, хоч ти й старий, як самі пагорби Небес.

— Котрого бога ти вбив би першим?

— Звісно, владаря Яму, бо він, напевне, найближчий із моїх переслідувачів.

— Тоді й мене вбити мусиш, Семе, бо ми з ним браття-локапали й друзі.

— Якщо доведеться тебе вбити, ми обоє напевне про це пошкодуємо.

— А чи ти, бува, не перейняв у своїх приятелів-ракашів смаку до закладів?