Володар Світла

— Чував такі балачки...

— О, то се правда, правда. Штуковина ся існує. Її лиш недавно винайшов той, кого мені не слід іменувати, і вона складається з великих труб і сидіння без дна — та й без верху, властиво. Се найдивовижніше відкриття нашого віку, і за лічені місяці я й собі його набуду!

— Ти? Отієї штуки?

— Угу... Її встановлять у кімнатці, котру я прибудував іззаду будинку. Може, того дня я навіть запрошу всіх сусідів на вечерю й дозволю тою річчю скористатися.

— Воістину чудасія то, а ти — чоловік гойний.

— І я так гадаю.

— Але, але... Запахи?

— Їх спричиняють відра добра, що їх я приберігаю аж до встановлення теї штуковини.

— Нащо?

— Хай ліпше в моїм кармописі запишуть, буцім я почав користуватися тею штуковиною під се добро вісім днів тому, аніж за кілька місяців відтепер. Се покаже моє швидке просування в житті.

— Ага! Бачу тепер мудрість твого чину, Вамо. Я аж ніяк не хтів справити враження, ніби ми заступаємо путь шукачеві підвищення. Прости мене, якщо так здалося.

— Прощений єси.

— Сусідство твоє тебе любить, попри запахи. Як дістанеш промоцію, пам’ятай се, будь ласкав.

— Звісно.

— Такий поступ, либонь, дорогий.

— Ще б пак.

— Ми, достойний Вамо, приємність матимем од атмосфери з усіма її гострими передвістями.

— Се лиш моє друге життя, добрий Кабадо, але відчуваю вже: мене торкається доля.

— Я також се відчуваю. Вітри Часу міняться й несуть людству багато дивовиж. Бережіть тебе боги.

— І тобі того ж. Але не забувай же й за благословення Просвітленого, що його Васу, мій брат у других, прихистив був у своїм пурпуровім гайку.

— Як таке забудеш? Магасематман теж був бог. Дехто каже, Вішну.

— То брехні. Він був будда.

— Тоді й він най благословить.

— Дуже добре. На добридень, Кабадо.

— На день добрий, достойнику.