Пригоди Румцайса (на украинском языке)
- Автор: Чтвртек Вацлав
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Румцайса (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Чи чули ви, хто такий Румцайс і чим він знаменитий? Він покарав зажерливого мельника, подарував Манці сонячний перстень, підстрелив крижану пташку, навернув на розум недолугого велетня...
Чесний, сміливий, сильний, добрий і веселий Румцайс допомагав слабим та малим, захищав скривджених, карав злих і несправедливих.
Повість про Румцайса написав відомий чеський письменник Вацлав Чтвртек, і діти братньої Чехословацької соціалістичної республіки дуже полюбили її.
Коли ви познайомитеся з Манкою, Румцайсом та їхнім сином Ціпісеком, ви теж полюбите їх і разом з ними переживете всі їхні пригоди. А цих пригод — аж п'ятдесят чотири...
Водяник Волшовечек сумно позирав на все це, сидячи за невидимою огорожею із хрестів. Тільки й того, що витяг рибку-посланця, яку водяники носять у жилетній кишені. Він кинув її в озеро і прошепотів услід:
— Прошмигни повз вершу, і мерщій потічком до Румцайса!
Коли Румцайс із Ціпісеком крадькома прийшли до озера, воно було майже порожнє. Румцайс швидко зміркував, що й до чого, і тихенько мовив до Ціпісека.
— Спершу ти, а я за тобою!
Ціпісек пробіг по траві і на другому кінці плеснув каменем в озеро, ніби хтось скочив у воду. Троє злодіїв глянули в той бік.
А Румцайс потягся через хрести, що їх нагородив Коритко, узяв Волшовечека в руку та й випустив у кущі лепехи. Волшовечек якусь хвилину набирався води, а тоді спритно взявся до діла.
Першою хвилею він змив в озеро чоботи, повні риби.
— Що це ти виробляєш? — зарепетував пивовар Куле.
— Це тільки початок, — відповів Волшовечек.
Послав він другу хвилю, і вона повимивала всю рибу їм із кишень.
На третій хвилі приплив сам водяник Волшовечек.
— Хто хотів риби, хай її й має! — закричав він.
І помчав спершу до пивовара. Хлюпнув навколо водою і вкинув йому за пазуху вугра. Рибини тієї не можна було спіймати, і вона танцювала у пивовара по животу, та ще й по голому.
Покаравши пивовара, скерував Волшовечек хвилю на Шпанігеля і вкинув йому в жилетну кишеню пліточку.
Мусив Шпанігель носити цю рибку замість годинника і весь час плутався в часі.
Пономареві Коритку водяник запхнув коропа за комір. І відтоді щоразу, коли Коритко забував під час служби в церкві якусь молитву, вистромляв короп хвоста і ляскав його по вуху.
Отак усе й скінчилося, а Волшовечек пішов наводити лад у лісовому озері.
Румцайс і Ціпісек попрямували додому, до Манки. На узліссі Румцайс зупинився і гукнув у бік Їчина:
— Фейфере, а нащо тобі та діжка?
Гукнув так голосно, що діжка розвалилася у Фейфера під руками на клепки.
15. Як Румцайс бажав князю і княгині доброго ранку
Якось корчмар із липової алеї в Їчині їхав з чотирма барильцями вина через Ржаголецький ліс. На роздоріжжі одне колесо пішло не в ту колію, віз перекинувся, і корчмар став над ним ні в сих ні в тих.
Аж тут густі кущі розсунулись, і з них вийшов Румцайс. Поставив він віз назад на дорогу, поскладав докупи барильця і мовив:
— Можеш їхати.
Корчмар зняв з воза одне барильце і поставив на обніжок.
— Це тобі, Румцайсе, за допомогу.
Румцайс відкотив барильце до печери і вмостив у кутку: може, колись знадобиться.
Через сім днів після того заманулося їчинській княгині зазирнути, до замкової кухні. Покликала вона покоївку і сказала:
— Проведи мене до кухні, але нікому — ні мур-мур.
Коли княгиня з'явилася на порозі кухні й гостро зиркнула в лорнет — як там господарюють, кухар злякався і з переполоху налетів на посудомийну. Та впустила тарілку, тарілка розбилася на скалки, а посудомийна сказала:
— Нічого — це на щастя!
Раптом вона побачила на дверях княгиню. Княгиня повела підборіддячком і вигукнула:
— Раус![24]
Вигнавши посудомийну, вона насипалася на кухаря:
— Невже ти не можеш знайти кращої посудомийки? Адже в цієї діряві руки!
А кухар на те:
— Якби я й знайшов моторнішу, все одно вона з більшою охотою піде слугувати у сусіднє місто Градець.
— Ну, тоді я сама знайду! — сказала княгиня і склала лорнет.
Наступного дня купала Манка Ціпісека в струмку. Терла йому спину піском, змивала і знову шарувала віхтиком трави. Це справжнє розбійницьке купання.
Зненацька до струмка під'їхала карета. З віконця ніхто не визирав, і дверцята не відчинялися.
— Кого це ти везеш? — крикнула Манка візникові. — Мені так цікаво!
Але той сидів мовчки, ніби вуха в нього були заткнуті дубовими кілочками.
— Ми тут не всяких гостей любимо, — пояснила Манка. — То кого ти везеш?
Візник знову ані мур-мур.
Манка посадила Ціпісека на мілкому, щоб його не змило водою, і пішла до карети.
Узялася вона за ручку і прочинила дверцята. А в кареті сидів лакей Фріцек. Він схопив Манку за руку і смикнув так, що вона влетіла у карету, як ластівка.
— Чого тобі треба? — крикнула Манка.
— Мені нічого, — видихнув, як із повітряної кулі, лакей Фріцек. — А от їчинська княгиня хоче мати тебе за посудомийну.
Фріцек постукав у віконце, візник заграв батогом, і карета покотилася. Якби хтось і схотів із неї вистрибнути, то вже напевне поламав би собі кістки.
24
Геть! (нім.)