Пригоди Румцайса (на украинском языке)

Волшовечек вигукував, як велів йому обов'язок водяника:

— Я вас утоплю! Я вас утоплю!

Та тільки ніхто його не розумів, бо від хвилювання кричав він по-жаб'ячому.

Румцайс, Манка і Ціпісек стали віддалік за деревами.

— Казна-що придумав пан князь, — мовив Румцайс. — Ну, що буде, те й буде.

— Зараз я з княгинею буду сідати у човен! — оголосив князь. — А музика тричі заграє нам: «Слава! Слава! Слава!», — і ми тричі обпливемо це озеро.

Княгиня попереду, а потім пан князь — попереду кринолін, а позаду атласні штани, — полізли в човен. Коли князю подали весло, запитав він, яким кінцем треба опускати те весло у воду, і крикнув:

— Еге-гей!

І човен поплив по озеру поміж лататтям. Музика здіймала хвилі, рибам паморочилось у головах, і вони не знали, куди подітись.

— Якщо Волшовечек так це і залишить, — сказав Румцайс Манці, — вони йому потоплять усю рибу в озері.

Але Волшовечек уже чаклував із таємними прутиками і травинками. Перекидав їх через себе, зав'язував на них вузлики, робив на них зарубки. Нарешті тихенько промовив:

— Ундуалапермагнахоп!

Від цих чар мала піднятися хвиля і віднести голландського човна разом із високим панством у рів під замком. Та тільки зробити цього хвиля не змогла. Вона вдарила і застигла, мов з каменю. І човен на ній застиг.

На човні й на березі кричали «Слава!», але Волшовечек на мілинці плакав дрібними водяницькими сльозами, що падають на дно, як кремінці.

У цю мить Румцайс промовив:

— Доки буде на шиї у княгині той білий хрестик, а на штанях у пана князя отой шов хрест-навхрест, не подужає Волшовечек човна.

І послав Ціпісека:

— Біжи до дуба і принеси мені зелений жолудь!

А Манку попросив:

— Потримай наді мною хустинку, щоб у порох не бризнула вода.

Набив він пістоль і вистрелив. Трісь! Штани на панові князю так і луснули по шву вздовж і впоперек. А сам князь беркицьнув і на льоту схопився за нитку від княгининого дорогоцінного хрестика.

Хрестик полетів у воду.

А хвиля помчала далі і понесла голландського човна з паном князем та княгинею. Переносила їх через кущі та алеї, через грудки і високі горби — аж поки домчала до рову і залишила човен.

За кілька хвилин приплив туди лакей Фріцек.

— Фідонк,[26] — промовив по-французьки пан князь.

— Фідонк,— вторувала йому княгиня.

І відразу ж послали лакея Фріцека, щоб він оголосив з надбрамної башти всьому Їчину, що хвиля донесла голландського човна аж до самого синього моря, як це, мовляв, і було задумано.

Чотирнадцять днів пан князь і княгиня сиділи у своїх покоях. На п'ятнадцятий день показалися вони людям, наче допіру приїхали із Тулона.

Та тільки люди в Їчині говорили своє:

— Гай-гай...