Пригоди Румцайса (на украинском языке)
- Автор: Чтвртек Вацлав
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Румцайса (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Чи чули ви, хто такий Румцайс і чим він знаменитий? Він покарав зажерливого мельника, подарував Манці сонячний перстень, підстрелив крижану пташку, навернув на розум недолугого велетня...
Чесний, сміливий, сильний, добрий і веселий Румцайс допомагав слабим та малим, захищав скривджених, карав злих і несправедливих.
Повість про Румцайса написав відомий чеський письменник Вацлав Чтвртек, і діти братньої Чехословацької соціалістичної республіки дуже полюбили її.
Коли ви познайомитеся з Манкою, Румцайсом та їхнім сином Ціпісеком, ви теж полюбите їх і разом з ними переживете всі їхні пригоди. А цих пригод — аж п'ятдесят чотири...
— Ой, чогось мені морозить п'яти!
Глянули — в хаті води по щиколотки! І вона прибувала далі.
— Ой, лишенько! — сполошився війт. — Та з того кошика вода ллється!
А води прибувало більше й більше.
Коли у війта намокли кишені, а у війтихи фартух, мусили обидва вилізти на вулицю через вікно.
Там стояв Румцайс.
— Нічого не поробиш, це така верба, що з неї вода сама ллється, — промовив він. — Особливо коли над тою вербою водяник сльози пролив.
Простяг Румцайс руку у вікно, дістав кошик, і вода перестала бігти. Ціпісек свиснув по-розбійницькому, і від майстерні кошикаря Корби прискакали жабки. Румцайс набрав їх повний кошик, а решту Ціпісек повів за собою, наче довжелезний зелений хвіст.
Коли дійшли до озера, пострибали жабки у воду, а Румцайс розплів червоний кошик лозинка за лозинкою. Лозинки повстромляв кружком на греблі. Сім років буде тепер Волшовечек господарювати у вінку з молодих вербичок. А стара верба відросте вже в наступному році.
18. Як Румцайс підпирав греблю
Одного разу пішла Манка з Ціпісеком до Їчина, щоб хлопець вчився ходити і по бруківці, а не тільки лісом. З греблі князівського ставу на неї хтось махав рукою. Це був сторож; він гукав:
— Наш князь дістав листа від пана імператора. І той пише, що приїде в Ржаголецький ліс по рибу. Перекажи це Румцайсові.
— І ото панові імператору треба до нашого лісового озера? — не повірила Манка.
— Авжеж треба, — тупнув ногою ставовий, немов трамбуючи греблю. — Бо у Волшовечека чисто, а в князівському ставку по верху сама слинота плаває, а по низу — самі водорості.
Коли Манка розповіла про це вдома, вирушив Румцайс до князя. Погукав його у замкове вікно і каже:
— А що це собі пан імператор вигадав? Адже о цій порі грає риба весілля.
— Це його імператорська воля, — відповів князь. — І люди, і риба повинні їй коритися.
— А раки? Раки теж повинні їй коритися? — вигукнув Румцайс. — Ну, це ми ще побачимо!
Та князя вже не було у вікні.
Румцайс повернувся до Ржаголецького лісу, але не в печеру, а до потоку. Опустив руки у воду і збурив її вгору по течії аж до лісового озера. Вмить на зворотній хвилі примчав водяник Волшовечек.
— Спершу трохи підсохни, — мовив Румцайс, бо знав, що підсохлий водяник не такий злий. — А тепер послухай. Пан імператор їде сюди по рибу.
Волшовечек крутонувся, наче в'юн:
— Я не дозволю, щоб будь-хто зіпсував рибам весілля! Хоч би й сам імператор! — затупотів він ніжками. — Не дозволю!
— Якщо я тобі знадоблюся, перекажи через рибку, — сказав Румцайс і пішов до печери.
— Я сам подбаю про своє озеро! — гукнув йому вслід Волшовечек і відплив на плесо, щоб там спокійно розміркувати, що й до чого.
На третій день три години підряд сунула валка по імператорській дорозі. Попереду форейтори на баских конях, за ними — імператорська карета у вигляді човна, щоб було видно: його імператорська величність їде по рибу. Далі везли неводи й підсаки, верші й хватки, різні вудки з волосінню, плетеною і з кінського хвоста, і з шовкової нитки. На всьому стояв імператорський герб, щоб риба це бачила і була слухняна.
Перед замком у Їчині валка спинилася. Сторожа засурмила в сурми, і з дверей викотився червоний килимок.
— Гальт! — суворо промовив імператор, бо подумав, як би в тому килимку не було чогось проти його імператорської величності.
Князь і княгиня вийшли із замку і ступали тільки по бруківці, а не по килиму. Князь хотів привітатися по-французьки, але щось у нього всередині заскочило, і він лише повторював:
— Вотр, вотр, вотр...[27]
— Повотркайте ще трохи, князю, а тоді й мені скажете, — мовив імператор і показав позад себе: — Отамечки обоє сідайте. Та й гайда прямцем до озера.
І помчали вони, як вітер. Майорів на вітрі зелений княгинин кринолін, а у князя тричі зривало з голови перуку.
На озері тим часом було спокійно. Волшовечек сидів на глибині біля затички і, коли риби парами пропливали повз нього, говорив їм:
— Целеброовумтуум!
Це така водяницька приказка для риб'ячих весіль.
Але тут наче вітром принесло високе панство. Карета з імператором трохи не влетіла в озеро. Конюхи і форейтори скакали довкола, як крупа на камені.
Із карети вискочили спершу князь із княгинею. За ними виліз і сам імператор. А далі понесли неводи, підсаки, верші, хватки й вудки. Імператор наказав засурмити в морську мушлю, що він починає ловити рибу в озері, і підступився до рибальського начиння.
27
Ваша, ваша, ваша (фр.)