Пригоди Румцайса (на украинском языке)
- Автор: Чтвртек Вацлав
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Румцайса (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Чи чули ви, хто такий Румцайс і чим він знаменитий? Він покарав зажерливого мельника, подарував Манці сонячний перстень, підстрелив крижану пташку, навернув на розум недолугого велетня...
Чесний, сміливий, сильний, добрий і веселий Румцайс допомагав слабим та малим, захищав скривджених, карав злих і несправедливих.
Повість про Румцайса написав відомий чеський письменник Вацлав Чтвртек, і діти братньої Чехословацької соціалістичної республіки дуже полюбили її.
Коли ви познайомитеся з Манкою, Румцайсом та їхнім сином Ціпісеком, ви теж полюбите їх і разом з ними переживете всі їхні пригоди. А цих пригод — аж п'ятдесят чотири...
— Коли не хочеш, то й не підеш! — крикнув Румцайс.
Повернувшись до печери, Румцайс звелів Ціпісеку не пустувати, а Манці сказав:
— Ох і мудру штуку треба мені придумати! І як я це зроблю — сам не знаю!
Уже зовсім смеркло, коли йому трохи розвиднилось. Погукав Румцайс Ціпісека і звелів:
— Біжи на суху просіку і передай мій наказ вогневику! Хай біжить прямо на вершечок гори Зебін, стане там і прислухається. Як почує, що я вистрелив з пістоля, хай на хвилину загориться червоно, як мак. І навіть іще червоніше — як сонце.
Графові із Шпаєра не терпілося, звісно, повезти до себе наречену. Тому він виліз у заїзді на горище і всю ніч визирав у слухове віконце, коли небо на сході зачервоніє. Раптом з боку Ржаголецького лісу щось бухнуло, ніби хто вистрелив із пістоля, і над Зебінською горою заяскріло червоне сяйво.
— Ага! — мовив сам собі граф, поспішив до замку і кинувся по сходах угору, просто в покої. Увірвався в один і закричав:
— Гут морген![21] Вже світає, і я прийшов по наречену!
Роздивившись краще, побачив граф, що в покої стоять два ліжка. На одному — княгиня в нічній сорочці, а на другому — пан князь у ковпаку.
— Звольте вставати, — почав будити їх шпаєрський граф. — Уже сонечко зійшло.
— Та де воно, те сонце? — позіхнув у подушку пан князь.
Граф підштовхнув його до вікна.
— Ондечки, над тією горою.
— Нічого я там не бачу, і княгиня теж! — вигукнув пан князь, і на очі йому набігли сльози від того, що він марно вдивлявся у той бік.
Над горою справді нічого не було, і граф із Шпаєра почухав собі потилицю під перукою.
А княгиня почала кричати, що її даремно збудили серед глухої ночі.
— От він і не дістане нічого! — нарешті відрубав пан князь і заліз під перину. — Хіба що взнає, якою дорогою їхати із замку.
Сторожа біля брами показала графові, де найближча дорога назад до Шпаєра.
Графиню Маркетку вирядили туди, звідки вона приїхала, їхала вона назад весела й по дорозі сама спинилась на Румцайсовій заставі. Був там Румцайс і ще якийсь чоловічок — увесь із перепеченої глини.
— Ось кому, Маркетко, ти мусиш гарненько подякувати, — сказав Румцайс.
— Хай краще мене не торкається, — добродушно промовив вогневик. — А то ще попече собі пальчики.
12. Як Румцайс наказав, а Ціпісек вистрелив трьома жолудями
Якось сидів Румцайс перед печерою і вчив Ціпісека, як заряджати пістоль трьома жолудями.
У цей час повіяв од Відня дужий вітер.
Румцайс і каже:
— Не знаю чого, але цей вітер мені не подобається.
А вітер той віяв з імператорських покоїв — камердинери забули зачинити двері проти вікна.
Сам імператор замислено сидів на троні. Наказав він принести собі жменю горіхів, полускав їх усі і промовив:
— Пунктліх[22] за три тижні в мене будуть імператорські іменини.
В ту ж мить підскочив перший маршал і сипнув, мов із рукава:
— Найкраще буде, коли на день народження перед вашою імператорською величністю проїде військо на конях!
Але імператор помахав рукою в рукавичці з діамантовим перснем:
— Це вже було позаторік.
Тут підскочив другий маршал:
— Хай вистрелять із дев'яноста гармат!
Імператор промовив «Пуф!» і більше не хотів того й чути.
Третій маршал не міг нічого придумати.
Нарешті озвався слуга, що мастив петельки на дверях:
— Хай ваша імператорська величність звелить спіймати вогневика. Як пустять його поночі в сад, ото буде дивовижа! Проти неї ракети й фейєрверки все одно що пшик.
— О, це може бути, — мовив імператор, стяг рукавичку з діамантом, і кивнув мізинцем третьому маршалові, щоб той не байдикував.
Маршал написав цілу купу листів, де розпитував про вогневиків, і скоро дізнався, що в Ржаголецькому лісі живе вогневик, з якого могла б вийти гарна забавка для імператора.
У Румцайса в носі довго ще лоскотало від віденського вітру. Через це і бродив він лісом і не встеріг вогневика.
А сталося це ось як. Незабаром приїхав з Їчина залізний віз, на якому возять гранати. На передку поряд з їздовим сидів капрал, тримаючи на колінах мішечок із сирового полотна. За возом пригинці йшло шестеро солдатів, і кожен ніс мішок, вимочений у свяченій воді. На узліссі капрал наказав спинитись і витрусив із свого мішечка на пеньок шмат сірки. Потім усі вони поховалися.
Сірка манить вогневиків, хоч би до неї треба гору перейти. Прибіг вогневик, ухопив грудку сірки і почав смоктати, наче цукерку. Аж тут капрал засурмив, як в атаку. Солдати повискакували із своїх схованок і кинулися на вогневика. Навалились на нього і хрест-навхрест хльоскали мішками, змоченими свяченою водою, аж поки його перемогли. Поклали вогневика у залізний віз, капрал показав на себе та шістьох солдатів і промовив:
21
Доброго ранку! (нім.)
22
Точно! (нім.)