Брати Кошмарик, Магістр і я

— Я сказала, що прізвище не має значення! І сказала так не через надмірну скромність. Просто мені було дуже цікаво, коли наш Фуньо Прекрасний нарешті пригадає, що вже минуло десять довгих днів після нашого шлюбу і що вже десять днів я ношу його найважливіше «неважливе» прізвище.

Я всміхнувся до Ганки й безпорадно розвів руками.

— Ви кажете — важко. Чудово! Треба сприймати цього дурня таким, яким він є? — спитала Ганка.

Я кивнув головою, підняв угору широко розкриту долоню й міцно стиснув її в кулак.

— Ага, — розсміялась дівчина. — Його можна навіть кохати. Але насамперед треба міцно тримати в руках. Так? Я не помиляюсь?

Ми з Фунем енергійно закивали головами: «Саме так, а не інакше».

Раптом я підняв руку, роблячи знак, щоб замовкли. Я почув тихенький, наче скляний, позивний сигнал у моїй радіолюльці й притулив її до вуха.

— Добрий день, пане Єжи, — привітався зі мною Яреків голос. — Будь ласка, нічого не кажіть. Але ми знаємо, що під час війни ви були радіотелеграфістом на катері «Сокіл». Ми всі троє також добре знаємо азбуку Морзе. Отож я говоритиму, а ви відстукуйте відповідь на мундштуці радіолюльки. Це здаватиметься трохи безглуздим, проте в кожного митця, як кажуть, є свої дивацтва. Гаразд?

Я відстукав «гаразд». Потім дав зрозуміти Фуневі й Ганці, що трохи втомився, і, показавши на годинника, запропонував зробити п'ятихвилинну перерву в розмові.

Вони, звісно, погодились, але щось запідозрили. Я заплющив очі, та, мабуть, вигляд у мене був трохи дивний. Якийсь страдницький вираз обличчя й порожня люлька.

— Отже, пане Єжи, ми мало не пропустили того факту, що місту завтра загрожує щось подібне до наїзду моторизованих татар. Цей наїзд буде тим більшим і грізнішим, якщо з'явиться офіційне коротке повідомлення Польського агентства преси. У зв'язку з цим нещастям ми виробили певні плани протидії. Адже завтра вихідна субота. «Дуже розумно», — вистукав я на люльці.

— Що ж до ваших друзів, то це не повинно їх цікавити. Зате ми повинні з ними зустрітись, щоб обміркувати план зйомок, встановлення стаціонарних і роботу пересувних телекамер. Треба почати дуже скромно, щоб знудити й розчарувати роззяв. І лише наприкінці — ціла карусель кольорових димів і вкінці райдужна Вісла! Аж тоді посиплються вірші й пісеньки. Ну, як?

«Наприклад, — вистукав я, — «О Вісло райдужна! Царице польських рік!»

Ярек пирхнув мені просто в вухо, я аж смикнув головою. А коли він заспокоївся, заговорив Фуньо Прекрасний.

Він сказав, що я вже досить відпочив і нарешті можна розпочати нашу й так досить дивну розмову. Він схилився наді мною, зазирнув мені в очі, придивився до люльки.

— Що ти виробляєш з цією люлькою, старий крутію? В люльці почувся ніби голос дуже п'яного півня.

«Ви обидва однакові, молокососи», — вистукав я. В люльці знову кукурікнуло й стихло. Я почув приємний і спокійний Мареків голос: