Письменники про футбол

Є слова, котрі ігнорують в порядному товаристві. Такі собі лайливі, котрі не заведено вимовляти при дітях, друкувати в газетах, і в жодному разі їх не можна почути з уст кандидатів на найближчих виборах до найвищих ешелонів влади під час прямих трансляцій в ефірі. Але всі знають ці слова у своїй рідній мові. І якщо такі слова вживати доречно — поганим тоном це не буде. Але що таке доречно? Що таке поганий тон? Коли твоя дитина вперше вживає таке слово? У першому класі, після футболу, на газоні, перед райкомом партії? Сьогодні вже мало хто з дітей знає, що означає оте грізне слово «райком». Мова не про це. Між іншим, коли ваше дитя вперше використає лайку, чи буде воно усвідомлювати, що це лайка і що за вашої присутності, та і взагалі в житті, не варто використовувати похідні матюків як вигуки? І хто має взяти на себе обов’язок пояснити, що для посилення ефекту припустимі певні винятки лінгвістичного характеру? Для іноземців є спеціальні програми з вивчення «нецензурних мовних зворотів». А ось у звичайних школах, для своїх, немає. У вищих навчальних закладах немає. Так і відбувається навчальний процес, із уст в уста, з покоління в покоління. Короткий курс молодого бійця, що застав тебе несподівано на межі дорослого й «недорослого» сприйняття життя.

Цю історію мені розповів попутник у вагоні швидкого потяга D-441, що поєднує Євросоюз шенгенського зразка зі східною частиною географічної Європи. Я спробую передати її максимально близько до оригіналу. Отже, шлях із Берліна на схід. За п’ять хвилин їзди від Франкфурта-на-Одері відкорковуємо пиво, куплене в метушливого поляка, що бігає вагоном. З налякано-люб’язними, кришталево вимитими до дна очима, досить поважного віку, — чи то бомж, чи то просто втомлений від життя пенсіонер, котрий намагається вижити у вільному риночному демократичному світі, — він бажає вам приємної подорожі й заздрить можливості це саме пиво безтурботно смакувати. Дивимося на красивого молодика років сорока, з приємною короткозорістю й гаркавим «г», котрий говорить із типовим німецьким акцентом, розтягуючи голосні на тевтонський зразок. Після зазвичай млявої дискусії, для початку розмови, про режимність перебування «на Заході» та несправедливість нової залізної завіси в один бік, коли одні, маючи європейську паспортину, можуть усюди безборонно їздити, а інші повинні проходити процедуру зняття відбитків пальців за право подивитися, як ці, перші, існують у XXІ сторіччі, пірнаємо в пізнання чужої культури на предмет ментального розуміння доцільності «міцних висловів».