Письменники про футбол
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Жадан Сергей Викторович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 978-966-14-2595-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Письменники про футбол». Краткое содержание книги:
«Швайне-гунде!!! — вирвалось із моїх легень. — Швайне-гунде», — повторив я вже іншим тоном — тихіше й печальніше.
«Швайне-гунде», — прочитав я по губах в оторопілого німецького вболівальника, що прилип до вікна.
«Швайне-гунде», — пролунала за моєю спиною німецька лайка з невидимих мені уст. Я мимоволі забув, що сиджу в центрі міста. Озирнувшись до людей, що сиділи за сусідніми столиками, побачив лише кивання головою. І жодної краплі осуду за мої нецензурні вигуки. Це не викривлена історія життя. Це не людське невігластво, що не приймає уроків історії, не хворобливе сприйняття символіки крізь призму еміграції, не сприйняття людини, що «заразилась німецьким менталітетом». Це просто швайне-гунде!
Берлін, 04.2011
Переклад із російської Сергія Жадана
САШКО УШКАЛОВ
БУТСИ
— Та ну, — каже Жора, — ходім, у них є настільний футбол.
— Чувак, завтра на уроки, вставати о п’ятій.
— Дві баби, настільний футбол, — канючить Жора.
— Їдь сам.
— Та стрьомно самому, — зізнається Жора й поправляє свої ботано-айтішні окуляри, — ще зґвалтують…
Я дивлюсь на Жору: як справжній кінчений айтішнік, він і так виглядає зґвалтованим. Дивлюсь на нього й… погоджуюсь. Жора миттю бере бомбілу на старих жигулях, і ми їдемо в маркет. Бомбіла має сентиментально-педагогічний настрій. Спершу розказує про свою доньку, що вигнала його з дому. Потім про те, що він уже третю ніч ночує в машині. А далі вчить нас, як жити. Мов, нормально в цій країні існувати не можна.
— Треба красти, — авторитетно заявляє він. — От ви, молодьож, крадете?
— Угу, — буркає Жора, — щодня.
— Балабол, — посміхається бомбіла.
Тоді я дістаю з кишені швейцарський ножичок, відкриваю лезо й серйозно так кажу:
— Отєц, ну, всьо, відкатав. Зара так тіхо стаєш на аварієчки й пішов зі свого транспортного срєдства.
Бомбіла повертає до мене голову, кліпає вицвілими, мов старий настінний килим, очима, і вони тієї миті справді нагадують аварійки авто. Потім він дивиться на мою перочинку глузливим поглядом, пронизливо ірже, як кінь, і… в’їздить у дупу старезному облупленому тролейбусу. Якийсь час сидимо мовчки, аж доки з-за тролейбуса не виходить розлючена баберя в ядучо-зеленій безрукавці. В одній руці в неї монтировка, в іншій — пачка дрібних грошей, зібрана за робочий день. Пачкою грошей вона вимахує, як стягом якоїсь власної держави, а монтировка… Ми з Жорою випадаємо з жигулів і по-спринтерському відбігаємо метрів на двадцять. Бомбіла тим часом вистрибує з-за керма і починає завзято оборонятися, здебільшого позиційно, бо для успішної боротьби йому бракує кілограмів сорок. Урешті-решт водійка тролейбуса його ловить, бере жужмом, відриває від землі й пробує кинути. Бомбіла натомість чіпляється за неї так, як чіпляються за життя, тому вони вдвох незграбно падають на проїжджу частину. Водійка розсипає зароблені гривні, й ті, підхоплені травневим вітерцем, розлітаються на всі боки, мов зграйка наполоханого малька. Во-дійка, ясна річ, згори, бомбіла — знизу…