Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Потяг о десятій тридцять. Ще треба якось убити вечір.
Ми побачимось на вихідних чи будемо вірні пункту статуту: зарплатня, вихідні та відпустка – дружині?
Залишилося три оповідання.
Вислати всі чи притримати до Києва?
Прикріпляю одне.
P.S. Ти так і не сказав, чи випив за мене кави в «Піросмані».
2
Віталій відіслав Жанні е-мейл ще до дев’ятої ранку і заспокоївся. Йому вдалося і листа написати з новинами учорашнього дня (придалася історія про апендицит Петровича), і про чергове оповідання висловитися, у такий спосіб оминувши її вчорашній закид про гіпотетичного сина.
Те оповідання з притчею було типово жіночим, відстороненим від реалій його власного життя, не виникало ніяких асоціацій ні з Лілею, ні з її приятелькою Зоєю. Тому Віталій розслабився і подумав, що перед тим узагалі була якась маячня та ланцюжок невинних збігів. Хіба мало, наприклад, у Києві бюветів? І мало людей ходить до них щодня? Та й історія з тим хлопчиком, який мріяв учити французьку, як і пригода в нічному потязі, – мало хто кому міг їх десять разів переказувати?! Жінки такі балакучі! До чого тут Ліля і чому він раптом так збентежився тими спогадами, відчуттями-передчуттями, що останніми днями ні вдень, ні вночі не мав спокою? Хіба що вчора після бані нормально виспався. До всього ще й Тамара не спала, дочекалася його і несподівано спровокувала на секс із підвищеним градусом пристрасті, чого між ними давно не було, бо нечасті постільні сцени вже звелися до «виконання подружнього обов’язку».
Віталій навіть здивувався і раптом подумав, чи, бува, й справді, не завела собі дружина якого коханця? Хоча до чого б тоді така енергія на подружньому ліжку? Хіба що з почуття провини?
Подібне бувало з ним самим ще в Лілину епоху. Чи від тієї провини, чи навпаки – украй наповнене забороненим щастям тіло не втримувало тиску того моря і попри логіку проливалося на дружину, яка, здавалося б, являла єдину перешкоду до можливості пірнути з головою в нове життя. Але вчора секс із Тамарою смакував ніяк не гірше нелегального, і сімейний мужчина зрілого віку, напарений у бані та виснажений дружиною, як колись, у студентські роки, заснув міцно і спокійно, без усяких сновидінь.
Відіславши ранкового листа, Віталій занурився в роботу. З понеділка повернеться директор, треба буде звітувати за два тижні, поставити останню крапку в домовленостях із банком, узяти участь у новому тендері, укласти угоду з новою станцією техобслуговування, яку кришує один депутат і силоміць нав’язує їм співробітництво.
«Але то вже нехай шеф приймає рішення, у мене і свого головняку досить», – подумав Віталій і трохи позаздрив Синявському, якому залишалося ще два дні ніжитися під сонцем Еміратів, де all inclusive.[8]
Перед обідом він знову перевірив свою приватну поштову скриньку, куди приходили листи виключно від Жанни (для того її і завів). Нового не було. Віталій відкрив останній мейл, перечитав, подумавши, що тиждень у глухій провінції явно не пішов Жанні на користь. Настрій у неї якийсь осінній, дратівливий, усе частіше вставляє йому шпильки, чіпляє табу. Мабуть, два роки – то якийсь фатальний термін, після якого щось треба міняти – чи сходитися, чи прощатися. Перше в його плани не входило. Якщо вже з Лілею не склалося тоді, то в сорок сім із молодою жінкою, котра якогось біса обрала його сама, – тим більше. Але, попри це, Віталій подумав, що непогано було би зустрітися з нею, відчув, що скучив, хоча тиждень пролетів досить швидко за роботою та домашніми справами. Може, порушивши на кілька годин той сумнозвісний «пункт статуту», він якось і владнає? Зрештою, щось торохкотить під днищем машини, можна б заїхати у вихідний на СТО і трохи там «затриматися»…
Але радикальних змін у житті Віталію більше не хотілося. З віком починаєш розуміти, що несподівані ривки і перебудови виснажують. І хоч сьогоднішнє буття на два фронти не могло вважатися надто гармонійним та врівноваженим, але він до цього звик і, в принципі, його все влаштовувало. Істерик, претензій та непідйомних вимог із боку коханки, про які розповідали вчора в бані хлопці, у його житті не існувало. То й добре. Дорослі розумні люди. Кожен вільний у своєму виборі. Значить, зараз так. Колись буде інакше – то буде інакше.
За цими міркуваннями він відкрив текстовий документ і почав читати нове оповідання, зауваживши, що сьогодні знову випало коротеньке.
О, жінки!
Невеличка кав’ярня, оформлена в дусі сімдесятих. Уже не обід, але ще не вечір. За столиком навпроти один одного п’ють каву та розмовляють чоловік і жінка. Між їхніми чашками лежать дві цукерки, які вони, дотримуючись власної смішної традиції, принесли одне одному. Це «Корівка» для нього та шоколадна «медалька» в жовтій фользі для неї. Кав’ярня симпатична, грає музика, обслуговування бездоганне. За невеличким сусіднім столиком майже плече в плече сидять четверо – дві жінки та двоє чоловіків. Вони п’ють шампанське, жваво розмовляють, сміються.
8
Усе включене (англ.), тобто повний сервіс у готелях.