Третя світова: Битва за Україну

Третій тур президентських виборів в Україні опинився під пильною увагою міжнародних спостерігачів, а їх в Україну прибуло понад 12 тисяч. Кожна політична партія на всіх виборчих дільницях держави мала своїх спостерігачів. Рушійною політичною силою, що підтримувала Ющенка була коаліція «Сила народу» (в яку об’єдналися блок Ющенка «Наша Україна» та БЮТ). Також договір про підтримку Ющенка підписала Соціалістична партія України. До складу «Нашої України» входило близько десятка партій національно-демократичного напряму, серед них Народний Рух України й Українська народна партія. Головними діючими особами на політичній сцені «помаранчевої революції», без сумніву, стали Ющенко та Тимошенко, доповнюючи один одного.

Незважаючи на окремі спроби української центральної влади змінити ситуацію на користь свого кандидата Януковича, сталося те, що повинно було статися ще у другому турі. Повторне голосування, проведене 26 грудня, зафіксувало перемогу Ющенка з відривом у близько 8 %. Ющенко отримав майже 52 % голосів; Янукович — трохи більше 44 %. Як очікувалося, центральні та західні регіони України віддали свої голоси за Ющенка, а Південний Схід та Крим — за Януковича. Вибори були визнані такими, що відповідають міжнародним стандартами, без істотних порушень.

Віктор Янукович подав скаргу, аналогічну тій, що раніше подавав Ющенко, до Верховного Суду України. 20 січня Верховний Суд відхилив скаргу Януковича, а ЦВК офіційно оприлюднила результати виборів. В Західній і Центральній Україні запанував настрій загального тріумфу, люди вітали один одного з заслуженою перемогою, вважаючи її своєю особистою перемогою над авторитаризмом, бюрократією та олігархією. Громадяни вперше повірили, що народилася нова демократична Україна, яка має рухатися шляхом європейської цивілізації. Повірили і в те, що партійно-господарський феодалізм, що панував у державі, нарешті скінчиться. Зміна політичної еліти в Україні, докорінна зміна зовнішньополітичної орієнтації дозволили багатьом аналітикам говорити про низку «кольорових революцій» у світі. Помаранчева революція в Україні відповідала моделі революції в Сербії, коли громадяни боролися проти режиму Слободана Мілошевича; «Революції троянд» у Грузії; «Кедрової революції» в Лівані; «Тюльпанової революції» в Киргизії. Характерні особливості «кольорових» революцій — патріотичне та націоналістичне забарвлення, спонтанність, надреволюціонізм, радикалізм і навіть екстремізм, а головною рушійною силою всіх революцій виступала молодь, тобто студенти. Всі ці революції починалися із невдоволення результатами виборів, де перемагали кандидати від влади та закінчувалися масовими заворушеннями та протестами в країні, до тих пір, допоки протестувальники не виборювали перемогу для своїх прихильників.