Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
«Після Помаранчевої революції ми стали жити в іншій державі — країні, де житимуть чесні журналісти, судді та чиновники. Сьогодні Україну знають у всьому світі. Тепер всі знають, що вона не просто знаходиться в Європі, але і є її центром».
Звертаючись до свого сина, Ющенко сказав: «Ти маєш ту країну, якої не було у мене. І ми створимо ту Україну, за яку не буде соромно нікому з нас». «Я вірю, що ви не віддасте нашу перемогу!», — завершив свою промову Ющенко, звертаючись до присутніх на площі.
Він відвідав у той день велику кількість місць в столиці, де його чекали прості люди, від щирого серця вітали його та себе з перемогою. Увечері в Народному домі вперше відбувся президентський бенкет на честь інавгурації Ющенка. Складалося враження, що Україна дихала повітрям свободи. Але це була лише ілюзія.
Феномен Юлії Тимошенко
Навряд чи хтось стане заперечувати те, що своїм успіхом багато в чому Ющенко завдячує своїй близькій соратниці Юлії Тимошенко. Жінці, для якої не шкодували епітетів: спочатку «Леді Ю» та «Помаранчева принцеса» або «Принцеса «помаранчевої революції»»; після неодноразових спроб влади запроторити її за грати: «Жанна Д’арк» та навіть «Графиня Монте-Крісто» (через її ув’язнення у жіночій Качанівській колонії Харкова).
Під час Помаранчевої революції Тимошенко стала особливо популярним політиком в очах народу. З нею та Ющенком українці пов’язували європейське майбутнє країни. Харизматична особистість Тимошенко, її напористість, безстрашність, за що її називали «самураєм у спідниці», зробили Юлю улюбленицею Майдану. Вона вміла себе подати… Коли проходила громадська інавгурація президента Ющенка на Майдані, люди чекали на його появу та зустріли Ющенка з бурхливою радістю. Трохи пізніше, порушуючи протокол, на що тоді ніхто не звернув уваги, з’явилася «королева Майдану» Тимошенко, і її народ зустрів ще з більшою радістю. Зовнішньо Юля виглядала справді як королева. Вона завжди вміла гарно виглядати, на відміну від своїх безликих «побратимів у боротьбі».
Дослідники біографії Тимошенко відзначали її «феноменальність», підкреслюючи ті чи інші якості як політика, людини та просто жінки. Можливо, її феномен ховається в обставинах направду важкого дитинства, коли батько залишив їх з матір’ю. Мати — простий диспетчер таксопарку у Дніпропетровську — ростила свою дочку сама, із останніх сил намагалась зробити все, що від неї залежало, щоб дитина не відчувала себе обділеною. З дитинства Леді Ю навчилася приймати самостійні рішення, захищаючись від настирливих хлопчаків. Замість ляльок грала у чоловічі ігри — футбол, волейбол, настільний теніс. В старших класах Юля почала займатися спортивною гімнастикою, отримавши звання кандидата в майстри спорту серед юніорів. Спортивний характер, сформований у дитинстві, допоміг уже в дорослому житті, коли довелося грати з чоловіками в насправді «чоловічі ігри».
Після закінчення школи Юлія вступила до Дніпропетровського гірничого інституту, однак, зрозумівши, що це не її покликання, забрала документи та вступила на економічний факультет Дніпропетровського державного університету, який закінчила з відзнакою. У 18 років вона вийшла заміж за Олександра Тимошенка, батько якого був відомим у місті партійним функціонером, а в 19 років народила свою єдину доньку Євгенію.
В середині 1980-х років, у розпал перебудови, Тимошенко зрозуміла, що інженером-економістом багато не заробиш й вступила до лав радянських кооператорів. Організувала кооператив «Термінал», що займався прибутковим у ті роки відеопрокатом. Не без допомоги Дніпропетровського обкому комсомолу, де завідувачем відділенням пропаганди був Сергій Тігіпко, молодій та підприємливій Юлії вдалося відкрити відеосалони в багатьох районах міста.
Велика кількість кооператорів того часу, щоби не платити державі податки, реєстрували свої фірми в офшорних зонах або ж створювали спільні підприємства. Раєм для радянських кооператорів був «офшорний» острів Кіпр. Так Юлія стала генеральним директором українсько-кіпрської корпорації «Український бензин», монополістом у забезпеченні агропромислового сектора нафтопродуктами та паливно-мастильними матеріалами. Паралельно вона створює міжнародний концерн «Сіаль», який займається видобутком природного каменю. Крім того, Леді Ю отримала 25 % акцій Токівського родовища червоного граніту — єдиного у світі, а в середині 1990-х разом з В. Пінчуком створила корпорацію «Співдружність», що спеціалізувалася на газі.