Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Гільдії забезпечували звичайним людям умови для спільного захисту своїх інтересів. Тож збільшувалося коло тих, хто брав участь в управлінні, флорентійці зацікавилися політикою та опікуванням спільними справами. Правові умови, що гарантували положення гільдій, давали змогу для нового підприємництва у Флоренції. Місто перетворилося на центр торгівлі, що приваблював ремісників.
Золото Флоренції
Коли у 1266 р. французи завоювали Сицилійське королівство, до Тоскани, що поблизу Флоренції, втекло багато кваліфікованого населення. Новий король Карл I стягував непомірні податки зі своїх підданих для фінансування власних честолюбних військових планів і хрестових походів. На той час Сицилійське королівство простягалося від Сицилії до Центральної Італії. Багато майстерних ткачів вирішили переселитися до Флоренції, адже там пропонували кращі умови для підприємців, ніж на Сицилії. Першою визначною гільдією була гільдія торговців сукном і сукноробів Arte di Calimala. Торговці гільдії привозили вовну з Британських островів, Північної Франції та Фландрії. Вовну фарбували, випрямляли, валяли й обробляли у Флоренції.
Гільдії Флоренції торгували також з містами Північної Африки та Близького Сходу. Там купували фарби для вовни. Одним із найцінніших виробів було червоне вовняне сукно, яке продавали в усіх країнах Середземномор’я. Вовну, виготовлену у Флоренції, поставляли до всіх найважливіших торгових центрів Європи, наприклад, до Генуї, Венеції, Парижа, Лондона, Брюгге і Барселони. У XIII ст. торгівля вовною була рушійною силою економіки Нідерландів та Центральної Італії. За часів найбільшого свого розквіту гільдія сукноробів і гільдія ткачів Arte della Lana опосередковано давали роботу майже третині населення Флоренції. Гільдії успішно слідкували за якістю продукції та дотриманням угод.
Роботу здобували як члени гільдії, так і їхні родини. В одних домах вовну розчісували, в інших — пряли, використовуючи новий винахід — прядку, десь тканини прали, десь — фарбували. Розбудова таких родинних підприємств підвищила економічну активність. В Італії хлопчики зазвичай отримували спадщину разом. Перевагами родинного підприємства були велика кількість його членів і спільний капітал, який можна було інвестувати.
Прибутки вовняного ринку забезпечили достатній капітал для розвитку банківської справи. Банк у Європі був саме італійським винаходом. Слово banco означало лаву, на якій розташовувалися й обмінювали гроші та рахунки. Флорентійські банкіри фінансували промисловість від Британських островів до Брюгге, від Ліона до Угорщини. Вони позичали гроші і королям, і папам, чи то мова йшла про Столітню війну, чи то про побудування папського трону в Авіньйоні. Флорентійські родини банкірів, такі як Барді та Перуцці, також планували податки у Папській державі.
У 1252 р. Флоренція першою з європейських міст почала карбувати власні золоті монети. Золото Флоренції, Fiorino d’oro, століттями залишалося першою впливовою ринковою валютою в Європі. Монета флорін, на якій зображали флорентійську лілію, містила 3,5 грама чистого золота, а її номінал дорівнював приблизно 200 євро. Оскільки у багатьох флорентійських банків були філії по всій Європі, флорін швидко набув статусу міжнародної валюти.
Послідовність Фібоначчі
Флоренція перетворилася на фінансовий центр Європи. Ринок пожвавили нові іноземні винаходи, привезені купцями з вузьких базарних провулків. Одним із таких винаходів була обмінна одиниця sakk, якою користувалися араби. Флорентійці почали використовувати засоби оплати типу чеків, що уможливило укладання більш вдалих угод з іноземцями. Процес здійснення оплати прагнули спростити, а перевезення готівки — зменшити. Купці надавали один одному кредити й регулярно звіряли рахунки. Вексель став чинним платіжним засобом.
Єпископ Кордови вже у IX ст. був незадоволений тим, як освічені християни запоєм читали книжки арабською та збирали солідні бібліотеки. Протистояння церкви чужоземним звичаям, а надто арабським знанням, було поширеним у Європі. У Тоскані все відбувалось інакше. Пізанський торговець і математик Леонардо Пізанський, або Фібоначчі, був протеже Майкла Скотта, найвизначнішого мислителя Європи XIII ст. Припускають, що Скотт став прообразом Просперо у п’єсі Шекспіра «Буря». Він захоплювався арабською думкою. Скотт навчався в Толедо і працював на Сицилії, при дворі онука Фрідріха Барбаросси, імператора Фрідріха II у Палермо. Данте у своєму творі помістив Майкла Скотта у найглибші кола пекла, разом із усілякими чаклунами й відьмами. Науку арабів зазвичай сприймали як практику чорної магії. Утім, завдяки заступництву Фрідріха II, Скотт зміг продовжити свої дослідження. Він був надзвичайно зацікавлений текстами Фібоначчі, тож влаштував так, що імператор його підтримав.