Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Саме за доби династії Сун спостерігався неабиякий розквіт виробництва порцеляни як у якісному, так і у кількісному відношенні. Починаючи від XII ст. виробництво перемістилося до Ханчжоу та його околиць, де у випалювальних печах народжувалася прекрасна порцеляна. Підтвердженням тому є всесвітньовідома однотонна зелена полив’яна порцеляна селадон. Також популярним став вид порцеляни, поверхню якої штучно вкривали тріщинами, піддаючи глазур швидкому охолодженню. Він значно вплинув на кераміку, що використовувалась у японських чайних церемоніях, і часто вважався найкращим із будь-коли виготовлених. Порцеляну часів династії Сун знаходимо навіть у Східній Африці.
Китайці торгували всім за винятком одної-єдиної речі. У 1067 р. було видано наказ, яким заборонялося продавати іноземцям продукцію, що мала у складі сірку чи селітру. Уряд Сун прекрасно розумів, що з цього можна було виготовити порох. Проте країна походження пороху була добре відома у світі. Араби називали селітру «китайським снігом», а перси — «китайською сіллю».
Падіння династії Сун
Винаходи, порцеляна та поезія — порухом пензля чиновника все вимальовувалось як прекрасна каліграфія. За часів династії Сун держслужбовець був не схожим на сучасного, загрузлого у дорученнях, прив’язаного до скрупульозного дотримування директив виконавця. За часів династії Сун завданням держслужбовця було надихатися самому та надихати інших. Однак слабкою стороною династії Сун була її тверда віра лише у власну доброчесність і бездоганність. Правителям і чиновникам варто було б знати також плани та жагу до влади країн-сусідок і краще розуміти своїх воїнів. Південна Сун припустилася тої ж помилки, що і Північна.
Династія прийняла легковажне рішення об’єднатися з монголами у 1233 р. для нападу на північну державу Цзінь. Коли Цзінь була завойована, династії Сун довелося стикнутися з новими прикордонними сусідами — монголами. Хан Хубілай запропонував Сун вигідні умови у разі, якщо вона погодиться підкоритися владі монголів. Коли посла монголів було ув’язнено, спалахнула війна. П’ять років військо хана Хубілая тримало в облозі Сян’ян і Фаньчен.
Імператор Ду-цзун, останній імператор династії Сун, був байдужим до своїх прямих обов’язків і делегував усі державні справи іншим, зосередившись натомість на спиртному, жінках і розкішному житті. Згідно з правилами двору, кожна коханка імператора повинна була вранці робити візит ввічливості до його покоїв. Одного ранку до імператора прийшли одночасно тридцять жінок.
Коли монголи захопили Сян’ян у 1274 р., Ду-цзуну про це не повідомили. Він помер трохи згодом. У 1276 р. монголи завоювали Ханчжоу, і династія Сун припинила своє існування. Вона правила 319 років. Однак через це історія міста Ханчжоу не добігла кінця. Хан Хубілай виявився більш поблажливим, ніж інші монгольські ватажки. Він не був відвертим психопатом, як його дід Чингісхан, який здобував насолоду в різанині та ґвалтуванні. Ханчжоу вдалося вберегти від кривавої бійні, і двір правителів Сун зміг навіть насолоджуватися деякими привілеями. Хоча хан Хубілай переніс столицю на північ, до Пекіна, Ханчжоу й за часів нової династії Юань залишався одним із найважливіших торгових міст. Він дивував і Марко Поло, і марокканського мандрівника-дослідника Ібн Батуту. Обидва вважали місто найпрекраснішим і найбільшим від усіх, які вони будь-коли відвідували. Проте інтелектуальна діяльність, завдяки якій Ханчжоу зазнав своєї слави, почала занепадати.
У кочовій культурі монголів цінувалися битви альфа-самців, і становище жінок значно погіршилося. Тепер їх не можна було зустріти у чайних кімнатах. Також монголів не цікавила культура. Здебільшого їх надихали лише картини на кінну тематику. У Ханчжоу багато хто з митців добровільно відходили від справ, залишаючи зображення коней монголам.
Тан і наступна за нею династія Сун були напрочуд відкритими до іноземних звичаїв. Влада монголів, утім, залишила невитравний слід в інтелектуальній атмосфері Китаю, і наступна династія Мін з недовірою ставилася до іноземців, час від часу обриваючи майже всі контакти з навколишнім світом. Імператор Хуну категорично забороняв торгівлю із закордоном. Будівництво великих океанських кораблів було припинене наприкінці XV ст., а протягом наступного століття міжнародну торгівлю було заборонено остаточно. За часів династії Мін чиновники почали страждати на алергію на геть усе іноземне.