Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

Океанські кораблі перевозили китайський шовк, чай, мідні монети та кераміку з Ханчжоу до Кореї та Японії.

За допомогою добре спроектованих вітрил і мусонних вітрів кораблі плавали також до Південно-Східної Азії, Індії, Близького Сходу та Африки. У 1973 р. на узбережжі Південного Китаю було знайдено залишки китайського судна, що допомогли зрозуміти особливості світового ринку минулих часів. На судні, що затонуло у 1277 р., знайшли 2500 кілограмів ароматичної деревини з Південно-Східної Азії, перець, бетель, горіх і корицю з Південної Індії, амбру із Сомалі.

Ринок процвітав, і влада зрозуміла, що податки краще збирати готівкою, ніж роботою, виконаною населенням. До династії Сун у Китаї користувалися монетами, виготовленими з трьох різних металів: з міді — на півночі, із заліза та свинцю — на півдні. За доби Сун було запроваджено єдину для всіх китайців валюту: мідні монети. Проте витрати на їхнє виготовлення призвели до значної нестачі міді, тому для вирішення проблеми ввели ощадні сертифікати, фейцянь, або «летючі гроші». Це були попередники паперових грошей. Самі ж паперові гроші почали друкувати в Китаї у 1024 р. Це надихнуло на застосування нових грошових документів: боргових розписок і векселів.

Кількість купців і ремісників у містах збільшувалася, що породило вишуканий триб життя, якому століттями дивувалися іноземці. У Китаї налічувалося тринадцять тисяч держслужбовців, вісім тисяч із них мешкали у Ханчжоу. Крім державної служби, значна кількість освіченого населення працювала, зокрема адвокатами та дієтологами. Міська культура процвітала, разом із чудовими ресторанами та чайними кімнатами.