Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Франческо Петрарка, який закінчив школу права у Болоньї, говорив про нові часи, коли старі джерела, втрачені за доби «похмурого Середньовіччя» відшукували наново. Петрарка багато подорожував. Його називають «першим туристом», тому що він мандрував різними країнами заради задоволення. Під час своїх мандрівок він збирав античні рукописи. Пристрасним збирачем був також друг Петрарки, Джованні Боккаччо. Натхнені прикладом Петрарки і Боккаччо, гуманісти почали шукати загублені рукописи у бібліотеках монастирів. Думки античних мислителів зазвучали знову.
Петрарка пояснює сучасникам, що Господь дав людям можливість усебічно використовувати розум і власні творчі сили. Він робить наголос на понятті virtu, чеснота, про яке свого часу писав Цицерон. Людині належить прагнути набути чеснот, а це можна зробити завдяки правильному навчанню, яке не спрямоване лишень на досягнення особистого успіху, а готує до служіння загальному благові. На думку гуманістів, добрий чиновник — ідейна і доброчесна особа.
Квентін Скіннер зазначає, що гуманісти мали звичку піддавати сумніву штучну книжкову вченість і стверджували, що всі знання треба вміти використовувати на практиці. Це своєю чергою призвело до розвитку експериментальної науки та практичних методів. Петрарка звинувачував схоластів у тому, що вони «намагалися вивчати чесноти замість того, щоб розвивати їх».
Гуманістичні погляди спочатку проголошували на вільних зібраннях studia generalia, в яких брали участь і пересічні громадяни, і викладачі університетів. Не лише наукова та політична еліта — всі мали змогу реалізувати себе. Людей оцінювали за досягненнями, а не за походженням. Згодом ці зібрання перетворилися на академії, а гуманістичні ідеї мало-помалу почали поширюватись у школах. Мова науки також зазнала гуманістичного впливу. У багатьох академіях підкреслювали значення народних діалектів, і традиція їхнього використання поступово поширилась у наукових колах. Так, наприклад, у 1606 р. Галілео Галілей приєднався до Академії делла Круска, завданням якої було розвивати тосканський діалект. Не дивно, що згодом Галілео почав писати свої твори на тосканському діалекті.
Зрештою, більшість видатних людей Флоренції з дитинства призвичаювалися до думки, що гуманістична філософія становить основу особистого успіху та самореалізації. У Флоренції шанували тих, хто був відкритим до нових ідей і не обмежувався однією сферою. Гуманізм змінив середньовічну картину світу, в якій джерелом усіх знань була релігія. Природничі науки, будівництво, мистецтво, література, мови та історія — всі галузі, створені та досліджені людиною, всі питання, на які вона здатна дати відповідь. Міркування гуманістів не мали меж. Подив, викликаний цим мистецьким і науковим рухом, був настільки великим, що культурне життя Флоренції отримало власну назву — рінашіменто. Вона означала відродження духовності людини — ренесанс.
У 1342 р. у Флоренції мешкало сто тисяч жителів. Місто було більшим за Париж. Кількість населення у Флоренції була в два рази більшою, ніж у Лондоні, і майже у п’ять разів більшою, ніж у Римі. Цей вражаючий розвиток був на якийсь час перерваний, коли Європа здригнулася від пошесті «чорної чуми». Флоренція втратила половину своїх мешканців, проте у XV ст. вона вже знову була одним із найбільших і найбагатших міст Європи. Вулиці були мощеними, а система стічних труб забезпечувала підтримання чистоти. У нових будинках міста був водопровід, вигрібні ями та зливні баки. Флорентійські ремісники-сукнороби — чомпі — були більш висококваліфікованими і фінансово незалежними, ніж решта ремісників Італії.
У Флоренції цінували професійний підхід всі, незалежно від професії: і гуманісти, і інженери, і митці. Словом «арте» позначали гільдії, цехи. Наприклад, художники належали до гільдії торговців прянощами через те, що користувалися барвниками, а скульптори — до гільдії каменярів.
Один із банкірів входив одночасно до складу гільдії ткачів і гільдії торговців сукном. Його звали Джованні ді Біччі де Медічі. Це був дуже поміркований скромний чоловік, що уникав публічності. Його знали як доброзичливу, чесну і гуманну людину. Він не поводився як типовий представник зарозумілої еліти й зажив популярності серед простого народу. Джованні ді Біччі де Медічі ставився до робітників зовсім не так, як звикла шляхта міста, що глузливо називала їх п’яньйоні («плаксії»). Це зневажливе прізвисько водночас підкреслювало жалюгідний стан бідноти: взимку вони часто страждали на застуди і нежить через скудну їжу та нестачу теплого одягу.