Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", №12 1984
- Переводчик: Володимир Горячев
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)». Краткое содержание книги:
Брат і сестра Вілбер і Еліза Суейн, герої роману «Балаган, або Кінець самотності», в очах рідних і близьких зовні потворні і розумово неповноцінні люди. Але вони оригінально мислять і відчувають, коли роблять це спільно. Разом вони геніальні. Після насильницького поділу їх доля — самотність. Навіть ставши президентом країни, будучи на Олімпі влади, Вілбер не зміг подолати бар'єр самотності.
Скрізь їй зустрічатимуться родичі. Якщо не Іволги, то принаймні інші птахи або ще якісь живі істоти.
Вони підгодовуватимуть дівчину і показуватимуть їй дорогу.
Хтось подарує Мелоді плаща. Інший дасть светра та компас. Ще хтось — дитячу коляску. А ще один — будильника.
Від когось вона отримає голку й нитку, а також золотий наперсток.
Ризикуючи життям, якийсь сміливець перевезе її через річку Гарлем на Острів Смерті.
І так далі.
З тривогою за майбутнє
«Кожен з нас — це людина, яка належить батьківщині, професії, цивілізації, релігії. Немає просто людей. Собор зводиться із каміння. Каміння складає собор. Але собор облагороджує собою це каміння. Каміння стає камінням собору. Так і ваше братерство: ви знайдете його у чомусь значно просторішому, ніж ви самі. Адже братом можна бути за чимось. Не можна бути просто братом». Ці слова з «Послання молодим американцям» написані Антуаном де Сент-Екзюпері 1942 року, в розпалі боротьби проти фашизму. Вони звучать як заповіт учасників тієї битви тим, хто покликаний творити і відстоювати гідне людини майбутнє, яке без демократії і свободи просто немислиме.
Одними з учасників боротьби і були колишній рядовий американської піхоти, особистий номер 12102964, а нині всесвітньовідомий письменник Курт Воннегут та його товариш по розвідці з артилерійського дивізіону, нині адвокат у штаті Пенсільванія, Бернард Б. О'Хара, тобто автор і один з героїв роману «Балаган, або Кінець самотності!», який ви щойно прочитали.
Американський письменник Курт Воннегут (нар. 1922 р.) відомий широкому читацькому загалу не лише своїми соціально-сатиричними романами, а й пристрасними публіцистичними виступами на захист миру і прогресу.
Взяти хоча б такий уривок із статті письменника «Мені наснилися наші нащадки», видрукованій на сторінках газети «Вашінгтон пост» позаминулого року: «Коли прямуючи за Чарльзом Дарвіном, ви побуваєте на Галапагосах і познайомитеся з їх дивовижними жителями, вам несамохіть спаде на думку: наскільки безмежним є запас часу в природи, щоб довести до пуття будь-яке з починань. Якщо ми спустошимо планету, однаково природа може відродити на ній життя. Для цього їй знадобиться якихось там кілька мільйонів років — для природи це справжні дрібниці.
Час вичерпується тільки у людей...»
Точніше, у людей, які стоять осторонь гострих проблем сучасності. Курт Воннегут не належить до таких, він не хоче бути мовчазним свідком світової катастрофи і робить що може для того, щоб не вичерпувався «людський час»...
Курт Воннегут здобув освіту хіміка в Корнеллському університеті і освіту антрополога — в Чікагському.
Він — магістр гуманітарних наук, удостоєний цього наукового ступеня Чікагським університетом за роман «Колиска для кицьки». Свого часу Воннегут викладав курс красного письменства в Гарварді, університеті штату Айова, нью-йоркському коледжі. Під час другої світової війни він потрапив у полон, де пережив жахливе бомбардування американською авіацією Дрездена — 130 тисяч загиблих за лічені години 13 лютого 1945 року! З полону його визволили частини Радянської Армії, про що письменник ніколи не забуває.
Минуле присутнє у всіх творах Курта Воннегута, починаючи від першого роману «Механічне піаніно» (1954) до найновішого «Пряме влучання» (див. статтю О. Звєрєва «Скальпель Воннегута» у «Всесвіті» № 1, 1984), бо саме там автор знаходить витоки майбутньої історії США, яка постає зі сторінок його книжок.
Тому в одних школах США твори цього романіста вивчаються ширше, ніж будь-якого іншого з нині живих американських письменників, а в інших, як, наприклад, у місті Дрейк, штат Північна Дакота, вчителі-реакціонери спалюють їх на вогнищах.
Нікого не дивує, що Курт Воннегут виступив 6 травня 1979 року на антивоєнному мітингу у Вашінгтоні, де, зокрема, заявив: «Ми, американці, умудрилися настільки незграбно скористатися долею нашого народу, що нині доводиться захищати себе від власного уряду й промислових босів. І це на очах у всього світу. Іншого виходу немає, інакше — смерть. Ми винайшли новітній спосіб сімейного, так би мовити, самогубства, самогубства за превелебним Джімом Джонсом, коли загинуть одразу мільйони. У чому полягає цей спосіб? У бездіяльності та мовчазному спогляданні того, як деякі наші військові та бізнесмени розпоряджаються найнебезпечнішими речовинами й найнебезпечнішими отрутами, які лише можна знайти на планеті...
Дайте їм волю, і вони, озброївшись своєю брудною, тупою брехнею, знищать усіх на нашій зелено-блакитній планеті».