Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", №12 1984
- Переводчик: Володимир Горячев
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)». Краткое содержание книги:
Брат і сестра Вілбер і Еліза Суейн, герої роману «Балаган, або Кінець самотності», в очах рідних і близьких зовні потворні і розумово неповноцінні люди. Але вони оригінально мислять і відчувають, коли роблять це спільно. Разом вони геніальні. Після насильницького поділу їх доля — самотність. Навіть ставши президентом країни, будучи на Олімпі влади, Вілбер не зміг подолати бар'єр самотності.
— Ваша величносте!— заволав він.— Президент Сполучених Штатів Америки Вілбер Нарцис-Одинадцятий Суейн!
Врешті король обдарував мене поглядом — і я побачив, що він як викапаний схожий на свого діда доктора Стюарта Ролінгса Мотта, який у дитинстві доглядав у Вермонті нас із Елізою.
Та я нітрохи не злякався. Три-бензо-психоаміл збадьорював мій дух, і до того ж я вже досить нажився на світі. Мене, певно, тільки розважило б, якби король раптом наказав поставити мене до стінки.
— А ми гадали, вас давно нема на світі,— сказав король.
— Ні, я ще живий, ваша величносте,— відповів я.
— Ми щось довгенько нічого про вас не чули.
— Іноді й у Вашінгтоні відчувається брак нових ідей,— сказав я.
Писарі занотували кожне слово. Адже тут творилася історія.
Господар повернув книжку корінцем догори, щоб я прочитав її назву.
— Фукідід,— сказав він.
— Гм!— озвався я.
— Історія... Це все, що я читаю.
— Вельми мудро для людини вашого становища, ваша величносте.
— Кого не вчать приклади з історії, той приречений повторювати історичні помилки,— сказав король.
Писарі зашаруділи олівцями.
— А й справді,— підхопив я,— якщо нащадки не враховують нашого досвіду, то вони знову відкриють, що підземні копалини вичерпались, що люди гинуть мільйонами від грипу та «зеленої смерті», що небо стало жовте від дезодорантів, якими люди виводили запах поту, що виборці обрали старезного президента двометрового зросту і що вони на крок не віддалилися від стану розумового й духовного звиродніння. Король не підтримав мого сміху.
Тоді я через його голову звернувся до писарів:
— Історія — це низка несподіванок,— сказав я.— Вона може підготувати тільки до усвідомлення їх неминучості. Будь ласка, занотуйте це.
Розділ 47
Як з'ясувалося, молодий король мав напохваті готовий документ великої історичної ваги, якого він підсунув мені на підпис. Його зміст вражав граничним лаконізмом. Мовляв, я, президент Сполучених Штатів Америки, відмовляюся від територій, проданих моїй країні Наполеоном Бонапартом 1803 року й відомих в історії як «Луїзіанська покупка»[15].
Згідно з документом, я продав усю ту територію за один долар королю Мічігану Стюартові Іволзі-Другому Мотту.
І дивовижну угоду було скріплено найдрібнішим підписом, який я тільки спромігся нашкрябати. Він нагадував щонайменшу мурашку, яку можна собі уявити.
— Користуйтеся на здоров'я!— великодушно заявив я.
Землі, якими я обдарував короля Мічігану, були окуповані на той час герцогом Оклахомським, а також — поза всяким сумнівом — іншими ще не відомими мені монархами та князьками.
Коли угоду було підписано, ми ще трохи побалакали про його діда.
Потім я та капітан О'Хара вилетіли в містечко Ербана, штат Іллінойс, де передбачалось електронне спілкування з моєю небіжчицею сестрою.
Отак воно.
Повірте, пишу оце, а рука дрібно тремтить і голова розколюється. Бо вчора на своєму дні народження я набрався до нестями.
Влаштувавшись у портшезі, Війра Бурундук-П'ята Заппа прибула до мене на свято, вся обсипана діамантами, в супроводі чотирнадцяти рабів. Це вони принесли пиво й вино, від яких я так захмелів.
Проте ще більше сп'янив мене Війрин подарунок: тисяча свічок, виготовлених її рабами.
Ми повстромляли їх у тисячу моїх свічників, які поставили на підлозі холу.
А потім усі разом запалили.
Стоячи між тими мерехтливими вогниками, я почував себе богом, який бреде Молочним Шляхом.
Епілог
Смерть спостигла доктора Суейна раніше, ніж він устиг завершити свій життєпис.
Власне кажучи, читати написане ним було нікому — отож ніхто й не міг нарікати на обірвану нитку його розповіді.
У всякому разі, автор довів свою історію до кульмінації, розповівши, як передав «Луїзіанську покупку» ватажкові бандитів — за один долар, якого, до речі, так і не отримав.
А помер Вілбер Нарцис-Одинадцятий Суейн, пишаючись тим, що він разом зі своєю сестрою зробив на благо американського суспільства. Він залишив вірша, можливо, сподіваючись, що коли-небудь хтось викарбує ці рядки як епітафію на його могилі:
15
1803 року США купили у Франції за 15 мільйонів доларів так звану західну Луїзіану — великі території в пониззі річки Міссісіпі.