Аецій, останній римлянин

Чому ж Аецій так чинить? — дивувалися комеси та трибуни. Адже після перемоги він настільки сильний, а супротивник настільки ослаблений, що, коли б продовжити війну, перейти від оборони до наступу, — можна було б так притиснути візіготів, що вони радо згодилися б на умови з-перед п’ятнадцяти літ! Але Аецій не зволив пояснити підвладним причини свого вчинку, а, зрештою, вони невдовзі перестали цим перейматися, здивовані та приголомшені тим, що почалося після того, як Авіта відправили до візіготів. Майже кожен із них отримав вище військове звання та достойніший титул; крім того, magister utriusque militiae власноручно повісив на шиї кожного щирозолотий ланцюг із власним портретом, який усі негайно ж зі справжньою шанобою поцілували. Але й це ще не все: двадцятеро слуг під проводом гуна Траустіли, внесли до кімнати тяжкі міхи зі солідами та срібними силіквами, срібні келихи й миси, чудово різьблені шоломи, панцирі та наголінники. Кожен із комесів та трибунів, згідно з виразним побажанням Аеція, міг брати стільки з цього, скільки захотів. Окрім того, ті, що в останній битві були поранені або ж знаходилися поблизу головнокомандувача, мали вдатися до його стайні і вибрати собі по парі коней, — а всі без винятку були запрошені на бенкет, який влаштовував того вечора префект преторію Галлії на честь звитяжного полководця. Запросивши на цей бенкет кожного зокрема, Аецій попрощався з товаришами, лише Андевотові наказав зостатися. Пішли, втішені, возносячи гучні крики на честь непереможного, якому присягали вірно служити до останнього дихання, до останньої краплі крові у міцних тугих тілах! Звістка про нечувану щедрість вождя швидко оббігла табір, але не здивувала солдат: десятники вже від учора ходили між шеренгами з розв’язаними мішками і на кожну з простягнутих долонь клали блискучий золотий кружок, із якого однаково суворим поглядом дивилися на гуна, гота, свеба чи франка — дещо занадто круглі і ледь витрішкуваті очі Августи Плацидії.