Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Ой, та бодай трохи дозвольте мені побути дурним. Ви не знаєте, як мене все це мучило. А тепер ось я зрозумів, що в цій справі немає гріха. Є лише мале божевілля, але хто про це пам’ятатиме?
Він повернувся довкола себе й серйозно подивився на всіх.
— У цій справі немає злочину, — сказав він. — Це радше історія про дивну, викривлену чесність. Можливо, ми зіткнулися з єдиною людиною на землі, котра не взяла нічого поза тим, що їй належить. Це історія про дику життєву логіку, котра є майже релігією цієї людини.
Стара скоромовка про родину Ґленджил:
— це правда, а не лише метафора. Тут ідеться не лише про прагнення багатства — вони справді колекціонували золоті орнаменти й позолочений посуд. Правдою є й те, що у них була манія скуповування та збирання золота. А тепер у цьому світлі погляньмо на все, що ми знайшли в цьому замку. Діяманти без перснів, свічки без підсвічників, стрижні без олівців, годинникові механізми без годинників. І, як би це дико не лунало, молитовники без імени Божого й ореолів, тому що в старовинних молитовниках їх робили зі справжнього золота.
Видавалося, що, коли пролунала ця невірогідна правда, сад посвітлішав, а трава зробилася зеленішою. Фламбо взяв цигарку, а його приятель продовжував:
— Золото взяли, але не вкрали. Злодії ніколи б не залишили такої таємниці. Вони взяли б і тютюн з табакерками, і стрижні разом з олівцями, і все інше. А ми маємо справу з людиною, в котрої особлива совість, та все ж це — совість. Сьогодні вранці я знайшов у городі божевільного мораліста й почув від нього ось цю історію.
Останній лорд з роду Ґленджил, сер Арчибальд, був найкращим з усіх, хто колись народжувався в цьому замку. Та його запекла доброчесність перетворилася в мізантропію. Думка про нечесність своїх предків змусила його підозрювати, що всі довкола — неправедні. Він особливо ненавидів філантропію або доброчинність і поклявся, що якщо знайде когось, хто бере лише своє, то віддасть такій людині все золото Ґленджилів. Він кинув виклик усьому людству й замкнувся від усього світу, навіть не очікуючи відповіді. Та одного дня якийсь глухий чоловік з далекого села приніс йому телеграму, і Ґленджил заради жарту дав йому новий фартінґ. Точніше, він так думав, та пізніше додивився, що насправді дав соверен. Сер Арчибальд почав роздумувати, чи цей селянин виявиться жадібним чи ні, чи є у ньому щось злодійське, чи він все-таки продемонструє чесність. Хто він? Сноб, котрий шукає винагороди?.. Посеред ночі лорд Ґленджил почув стукіт (а жив сам), і йому довелося піти відчиняти двері глухому ідіотові. Той приніс не соверен, а рівно дев’ятнадцять шилінгів одинадцять пенсів і три фартінґи решти.
Така дика точність вогнем пропекла божевільний розум лорда. Він так довго шукав чесну людину і врешті знайшов. Він написав новий заповіт, до речі, я його бачив. Він взяв до себе молодого букваліста у свій величезний і занедбаний будинок. Той став його слугою і, згідно з забаганкою старого лорда, спадкоємцем. Що б там не розуміло це дивне створіння, та воно чудово збагнуло дві ідеї-фікс свого господаря. По-перше, літера закону — це все. По-друге, золото Ґленджилів належить йому. Оце і все. Все дуже просто. Він обдер дім із золота, але не взяв більше нічого, навіть дрібки тютюну. Він обдер золото зі старих зображень і був задоволений, що вони залишилися незіпсованими. Все це я розумів. Я от тільки не зрозумів про череп. Я занепокоївся, коли побачив цю голову посеред грядки з картоплею. Та Фламбо згадав про дантиста, і все стало зрозуміло. Слуга покладе череп у могилу, коли зніме золоту коронку.
І справді, коли пізніше Фламбо йшов пагорбом, він побачив, як дивне створіння, чесний скнара, копає осквернену могилу; його шия була закутана пледом, бо в горах дмуть вітри, а на голові був циліндр.
Неправильна форма
Великі дороги на північних околицях Лондона далеко вглиб країни нагадують згасаючі привиди вулиць, вони ніби переривчасті лінії з великими проміжками в забудові. Десь може бути кілька магазинчиків, за ними — загороджене поле або вигін, далі — відомий шинок, якийсь розсадник або розплідник, за ними — великий приватний будинок, знову поле, якийсь готель, і все знову повторюється. Якщо хтось наодинці гулятиме цими дорогами, то може минути будинок, котрий, певно, натрапить йому на очі, хоча той хтось і не буде спроможний пояснити його привабливости. Це довгий низький будинок, побудований паралельно до дороги, пофарбований здебільшого білою та світло-зеленою фарбами, з верандою й навісами, котрі дивним чином нагадують дерев’яні парасольки, що їх ще можна побачити в старовинних будинках. Правдою залишається те, що це старовинний приміський дім у англійському стилі, саме такі будували в старому й багатому Клефемі. Та може видатися, що цей будинок розрахований на місцевість з гарячим кліматом. Білі стіни й штори невизначеного кольору наводять на думку про пальми. Я навряд чи зможу відчути коріння господаря, можливо, цей будинок збудував індус англійського походження.