Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Через чверть години принц наказав починати новий наступ. Десятеро солдатів підтюпцем побігли нагору. Вони зняли страшенний галас, щоб налякати хоча б жінок та дітей, які були серед захисників замку. Наші друзі зустріли їх дуже привітно. Навіть надто привітно. Цибуліно приладнав пожежні насоси до найбільших бочок з вином, що були в льоху.
Коли Лимончики надбігли досить близько, Цибуліно скомандував:
- По ворогу - вином!!!
(Він повинен був би скомандувати «вогонь!», але ж це були насоси, щоб гасити, а не палити вогонь.)
На войовничих Лимончиків полилися сильні струмені червоного ароматного вина. Вино заливало їм очі, попадало [122] в роти, в носи. Тоді Лимончики кинулися навтікача, а на них ззаду все лилися й лилися цілі потоки вина.
Поки Лимончики збігли вниз, то стали всі зовсім п'яні, і це страшенно обурило обох графинь. Але найдужче лютував принц.
- Яка ганьба!! - галасував він.- Та вас усіх треба палицями відлупцювати! Яке свинство - пити червоне вино без закуски! Ну от і маєш: іще десять моїх солдатів стали небоєздатні!
І справді, усі десять Лимончиків один за одним звалилися додолу, просто принцу під ноги. І як один захропли...
Становище ставало делалі тривожніше.
Синьйор Помідор рвав на собі волосся і благав містера Морквоу:
- Порадьте що-небудь! Адже ж ви іноземний військовий радник!
А наші друзі у замку танцювали від радості.
Не менш половини ворожого війська було розгромлено.
Здавалося, от-от над табором ворога біля воріт замайорить білий прапор на знак того, що військо принца визнає себе переможеним.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Цибуліно знайомиться з павуком-листоношею
Ні, не буду казати вам неправди: не замайорів білий прапор біля воріт. Навпаки,- до замку прибула з столиці ціла дивізія Лимончиків, і нашим друзям треба було або здаватися в полон, або втікати.
Цибуліно спробував утекти через льох, але в таємному підземному ході, що виводив до лісу, вже засіли солдати принца.
Хто ж видав їм таємницю підземного ходу?
Цього я теж від вас не приховаю. Зрадником став Горох. [123]
Коли для наших друзів справи пішли на гірше, адвокат перебіг на бік ворога. Страшенно боявся він, щоб його не повісили вдруге. -
Синьйор Помідор дуже зрадів, що нарешті зловив Ци-буліно, і на радощах відпустив усіх його друзів, тільки Вишеньку замкнув на горищі.
А Цибуліно в супроводі цілої роти Лимонників відвели до в'язниці і замкнули у підземній камері.
Двічі на день Лимончик із тюремної сторожі приносив до камери Цибуліно миску юшки і кухоль води. Цибуліно сьорбав юшку, не роздивляючись; одне, що завжди був голодний, а друге, що в камері було темно, хоч в око стрель. Цибуліно цілими днями лежав на тапчані і думав, думав, думав: «От якби побачити тата! Або хоч якось сповістити його, що я тепер у цій самій тюрмі».
День і ніч безперестанку крокував коридором повз камеру патруль Лимончиків. Гучний тупіт їхніх чобіт не давав хлопчикові заснути.
- Та хоч підбийте закаблуки гумою! - гукав до них Цибуліно.
Але вони не звертали на нього уваги.
Через тиждень сторожі вивели його з камери.
- Куди ви мене ведете? - запитав він, бо подумав, що його вже тягнуть на шибеницю.
Насправді ж його вивели у двір на прогулянку. Цибуліно сердився на свої ноги, бо вони розучилися ходити, дорікав своїм очам, бо вони відвикли від світла і мимоволі заплющувалися.
Подвір'я в'язниці було округле.
В'язні, усі в однаковому одязі у чорно-білу смужку, ходили вкруг один за одним.
Розмовляти між собою було суворо заборонено. Посеред двору Лимон-тюремник відбивав такт кроків на великому барабані.
- Раз-два... раз-два... раз-два...
Цибуліно став позад якогось старого в'язня. На зігнуті плечі старого спадало сиве волосся. Час від часу він глухо кашляв, і тоді його плечі здригалися.
«Бідолашний дідусь,- подумав Цибуліно.- Якби він не був такий Старий, то я подумав би, що то мій тато...» [124]
Раптом старий в'язень закашлявся так сильно, що аж захитався і мусив прихилитися до стіни, щоб не впасти. Цибуліно підбіг до нього, щоб допомогти, і тільки тепер побачив його обличчя, вкрите глибокими зморшками. Старий в'язень теж глянув на хлопчика своїми півзгаслими очима, раптом схопив його за плечі і прошепотів: