Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Що ви тут робите, любий кузене?
- Хочу відчинити оці двері. Гадаю, що саме за ними сховано найсмачніші вина. Я так хочу відчинити ці двері...
- Не варто так хвилюватися! Подайте мені краще он ту пляшку з жовтою етикеткою. Вам же це неважко, ви такий моторний. Мабуть, це якесь китайське вино, а я ніколи такого не куштував.
Герцог пошукав очима пляшку, яка сподобалася баронові. Побачив. То була така сама за розміром і формою пляшка, як і інші. Тільки кольором відрізнялася. На всіх пляшках були червоні етикетки, а на цій - жовта. Лаючи в думці пожадливість барона, герцог про-стяг руку, щоб взяти пляшку...
Дивно!.. Пляшка неначе приросла до полиці.
- Та вона немов свинцем налита! - здивувався герцог.
А коли смикнув дужче... таємничі дверцята поволі повернулися на завісах і відчинилися. Барон розгублено дивився на це все і раптом скрикнув:
- Мандарине! Мандарине! Це не пляшка. Це - ключ! Бачите, ви відчинили таємничі двері!
«Так от у чому тут річ»,- подумав герцог. Але він не встиг додумати. Двері широко відчинилися, на порозі з'явилася якась невеличка постать.
Чемний поклін і дзвінкий, мов срібло, голосок скрикнув:
- Добридень, синьйори! Дуже вдячний вам за вашу ласку! Цілих три години намагався я відчинити ці двері і не міг. А як ви дізналися про те, що я з'явлюся саме тут?
- Вишенько! - в один голос крикнули барон і герцог. [112]
- Любий мій Вишенько! Підійди до мене, я тебе поцілую! - додав барон. Від вина він став дуже добрий.
Герцог, навпаки, не дуже зрадів.
«Чого тиняється тут цей шибеник?» - роздратовано подумав герцог. Його вже душила злість. Та він не хотів цього показати і привітно промовив:
- Любий мій Вишенько, ми дуже раді, що стали тобі в пригоді.
Раптом Вишенька насупився і різко сказав:
- Але ж я не сповіщав вас про те, що прийду до замку цим таємним ходом. І, крім вас, нікого в замку зараз немає. То, виходить, ви пробралися до підземелля з якимось недобрим наміром! Ну, про це ми ще поговоримо, а тепер дозвольте познайомити вас із моїми друзями.
Вишенька відступив, і повз нього у двері увійшли один за одним усі його друзі: Цибуліно, Редисочка, майстер Виноградинка, кум Гарбуз, адвокат і всі інші.
- Та це ж ціла навала! - скрикнув спантеличений Мандарин.
Це справді було схоже на навалу, і затіяв її сам Вишенька. Після довгих блукань лісом всі наші друзі нарешті зібралися разом і зрозуміли, що всі їхні вороги теж у лісі. Тільки барон і герцог залишалися в замку. Вишенька знав таємний хід до підземелля і запропонував захопити замок, цю ворожу фортецю.
Як ви самі бачили, ця справа вдалася цілком. Герцога вони замкнули в його власній кімнаті і доручили стерегти ганчірникові Квасолі.
А барона покинули самого в льоху, бо ніхто не мав бажання тягти його вгору по сходах.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Як містер Морквоу став іноземним військовим радником
Коли настав вечір і графський замок оповила темрява, дехто з наших друзів почав тривожитися.
- Що ж ми будемо робити далі? - допитувалася кума [113] Динька.- Не годиться нам довго тут баритися. Є в нас свої домівки, свої турботи...
- А ми і не збираємося лишатися тут назавжди,- відповідав Цибуліно.-Вступимо з ворогом у переговори і зажадаємо для всіх нас тільки одного: волі. І коли побачимо, що нікому з нас не загрожує ніяка небезпека, тоді ми самі підемо з замку.
- Так-то воно так,- згодився Горох,- але як ми будемо захищатися? Оборона такого великого замку - це складна воєнна операція. Для цього необхідно знати воєнні науки - стратегію, тактику, балістику...
- А що воно таке - балістика? - занепокоїлася кума Динька.- Ох, синьйоре адвокате, не лякайте мене такими незрозумілими словами!
Горох трохи позеленів від сорому і сказав:
- Я тільки хочу звернути вашу увагу на те, що в нас немає жодного генерала. А хіба ж можна воювати без генералів?
- Он у лісі зараз не менш сорока генералів, і вони не здатні були нас переловити,- відповів Цибуліно.
- А! Якось-то буде! - буркнув Горох. Від однієї думки про довготривалу облогу, про оборону без генерала - знавця стратегії, тактики, балістики - його кидало то в жар, то в холод.