Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Цибуліно, мій синочку!
- Тату!.. Які ж ви старі стали!.. Батько і син плачучи обнялися.
- Не плач, Цибуліно,- шепотів старий,- тримайся!
- Я не плачу, тату. Але мені боляче бачити вас таким немічним, таким хворим. А я ще обіцяв звільнити вас' з тюрми!
- Не журись! Буде ще й на нашій вулиці свято!
В цю мить тюремник Лимон, який відбивав рахунок кроків на барабані, закричав на них:
- Гей ви, двоє! Хіба не бачите, що порушили увесь стрій? Ану марш уперед!
Старий Цибулоне відірвався від стіни, хутко повернувся в стрій і знову став крокувати в ногу з іншими в'язнями. Вони ще двічі обійшли вкруг двору, потім строєм повернулися в коридор, який вів до камер.
- Я надішлю тобі звістку про себе,- прошепотів Цибулоне.
- Але ж як?
- Побачиш. Не занепадай духом, Цибуліно!
- До побачення, тату.
Старий зник у своїй камері. Камера Цибуліно була на два поверхи нижче, у самому підземеллі.
Тепер, коли Цибуліно побачився зі своїм батьком, камера вже не здавалася йому такою темною. Справді, якщо добре придивитися, то було видно, як із коридора через віконце у дверях сюди падало трошечки світла. Але це світло було таке слабке, що при ньому видно було лише тьмяний полиск багнетів тюремників, які крокували вперед і взад коридором.
Другого дня, щоб згаяти час, Цибуліно сидів і рахував багнети за віконечком. Раптом він почув, що його кличе по імені якийсь дивний, ледь чутний голосок. Звідки долинав цей голосок? [126]
- Та хто це мене кличе? - здивовано запитав хлопчик.
- Глянь сюди, на стіну!
- Дивлюся і навіть стіни не бачу.
- Глянь сюди, ближче до вікна!
- О, тепер бачу. То ти - павук! Що ж ти тут робиш? Адже у цій холодній в'язниці мух, здається, немає.
- Я - Павук Кривоніг. Моє павутиння там, у верхній камері. Коли мені хочеться їсти, я перевіряю свої сіті і завжди знаходжу в них якусь поживу.
В цю мить тюремник Лимон загрюкав у двері й гукнув:
- Гей, ти, замовкни! З ким ти там базікаєш?
- Я читаю молитви, яких навчила мене матуся,- відповів Цибуліно.
- То молися тихше,- наказав тюремник,- бо ти збиваєш нас із кроку.
Ті Лимончики були такі недоумкуваті, що при найменшому шумі не могли ходити в ногу.
Павук Кривоніг спустився трохи нижче і прошепотів своїм голоском, тоненьким, як його павутинка:
- Тобі лист, від тата...
І справді, він скинув додолу невеличку записку. Цибуліно схопив її і зразу ж прочитав. Там було написано таке:
«Любий мій Цибуліно, я вже знаю про всі твої пригоди. Не журися, що твої справи повернулися на гірше. На твоєму місці я поводився б так, як ти. Трохи посидіти в тюрмі - не таке вже велике нещастя. Зате тут ти зможеш вчитися далі й матимеш досить часу, щоб дати лад усім твоїм думкам і спостереженням. Особа, яка передасть тобі цього листа,- наш тюремний листоноша. Можеш йому довіритися і прислати звістку про себе. Палко тебе цілую. Твій батько Цибулоне».
- Прочитав? - запитав Павук.
- Прочитав.
- Гаразд. Тепер поклади записку в рот, розжуй і проковтни. Сторожі не слід про це знати.
- Гаразд! - відповів Цибуліно, розжовуючи записку.
- А тепер до побачення,- сказав Кривоніг. [127]
- А ти куди йдеш?
- Піду розносити листи.
Тільки тепер Цибуліно помітив, що на шиї у Павука висіла сплетена з павутиння малесенька сумка, як у справжнього листоноші. В ній повно було записок.
- Кому ж ти понесеш ці листи?
- Ось уже п'ять років поштарюю. Щоранку обходжу всі камери і збираю листи, а потім розношу їх по всій тюрмі. І жодного разу сторожа не зловила мене і не відібрала жодної записки. От таким способом в'язні й можуть постійно листуватися.
- А де беруть вони папір?
- Та вони пишуть не на папері, а на клаптиках від сорочок.
- А-а... Тепер я розумію, чому ця записка від мого тата так пахла цибулею,- сказав Цибуліно.
- А чорнило вони роблять із юшки, якою їх годують,- пояснив Павук.- До юшки треба додати трохи тертої цегли.
- Зрозуміло,- промовив Цибуліно.- То завітай завтра вранці до моєї камери. Я теж дам тобі записку.
- Згода,- пообіцяв Павук і подався далі в своїх справах.