Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
— Постарів наш Тарас…
— Так, почав забалакуватись, — погодився інший.
«Не ображайте дідуся! Ви помиляєтесь. Він правду каже. Чуєте: правду! Мій дідусь ніколи не говорив людям неправди», — хотілось хлопчикові крикнути у відповідь.
Повертаючись додому, малий Вертипорох не переставав думати про цю розмову. Справді, що ж то за написи на морських каменях, про які дідусь казав? «Я прочитаю їх, — подумки твердив хлопчик. — Треба попросити батька, щоб привіз мені морських камінців. Сьогодні ж попрошу».
Вдома Тарас не застав батька — той ще не повернувся з моря. Після вечері хлопець пішов до альтанки. Посидів на стільці, потім приліг на розкладачку і все прислухався, чекав, коли у провулку загупають важкі батькові чоботи. В альтанку зазирав тоненький місяць, потім по-змовницькому підморгнув, зірки почали кружляти по небу, ніби метелики вночі навколо ліхтаря, а потім і місяць, і зорі зникли… Тарас уже спав, коли у двір увійшов батько. Він зазирнув в альтанку і побачив там сина. Трішки постояв, прислухаючись, як рівно дихає син, і пішов до хати.
Камінь з бухти Солодкого коріння
Не поталанило Тарасові: вранці, коли прокинувся, батька вже не було дома. «Ще на світанку пішов на роботу», — сказала мати. Хлопець щодуху мчав до моря, сподіваючись застати батька на березі. Коло причалу побачив сейнер, що лаштувався в море. Там мусив бути батько. Та коли підбіг ближче — на борту судна прочитав чіткий напис «Севрюга». Хлопець спантеличено зупинився. Вже хотів було повертатися, як раптом пригадав: це ж на «Севрюзі» плаває капітаном дядько Іван. І справді, ондечки він стоїть на палубі у таких же, як у батька, гумових чоботях з високими халявами і оглядає берег: хтось із рибалок запізнювався.
Тарас вибіг на причал:
— Ранку доброго, дядьку Іване!
Капітан здивовано глянув на хлопця, а коли впізнав свого небожа, привітно підняв руку.
— Чого так рано?
— Батька хотів побачити.
— Батька? Проспав, хлопче! Стривай, а ти сьогодні бачив Вітродуя? — поцікавився капітан.
— Ні.
— Який же ти син рибальський, коли за Вітродуєм вранці не спостерігаєш? На схід він позирає… Отож батько й у море ще удосвіта пішов… Рибний вітер морем гуляє.
Лише тепер хлопець помітив у похмурому морі білу цяточку — сейнер.
— Запізнився, — зітхнув Тарас. — Дядьку Іване, тоді ви привезіть з моря камінь.
— Камінь? — здивувався капітан. — Навіщо він тобі? Хіба в Деркулях каміння немає?
— Мені потрібний не будь-який камінь, а з морського дна. Розумієте?
— Ні, не розумію. Але гаразд. Привезу морську каменюку. А ти поспішай, бо до школи запізнишся. Камінь я принесу і покладу біля вашої хати — під кущем бузку.
— Дякую, — зрадів хлопець і помчав додому.
У провулку зустрів рибалку, який теж поспішав. Це його, мабуть, чекали на сейнері. Коли Тарас видерся на кручу, «Севрюга», залишаючи позаду білопінну доріжку, тримала курс у відкрите море.
— Щасливого плавання! — хлопець помахав рибалкам рукою.
На мить Тарас замилувався ранком. Над водою шугали голодні мартини. З пронизливим галасом вони зустрічали кожну хвилю, яка котилася до берега, несучи на своїх пінястих гребенях зморених сріблястих рибок. Мартини, склавши крила, падали у клекітливу хвилю, вихоплювали здобич. Відчайдушність цих птахів завжди дивувала Тарасика.
У школі хлопець частенько згадував про морське каміння з таємничими написами.
…З моря дядько Іван приніс аж два камені, один круглий, наче кавун, другий плескатий. Тарас з цікавістю оглядав каміння. Потім з-під бузку переніс морські гостинці за альтанку. Тут йому ніхто не заважатиме читати написи. Першим узяв круглий камінь. Обдивився його з усіх боків. На поверхні помітив якісь водорості, дрібні черепашки, але ніякого напису, жодної літери не було. Він ще раз оглянув каміння, та написів так і не знайшов. Виходило, дідусь покепкував. Але такого не могло бути.
Деякий час хлопець сидів біля каміння, безпорадно озирався. Потім рвучко підхопився: треба понести знахідки дідові, він допоможе знайти таємничі написи. Обов’язково допоможе, раз розповідав про них. Дідусь усе вміє, он якого вітровказа змайстрував.
— Онучок завітав, — зрадів старий. — Щось давненько не було тебе. І що це ти таке важке приніс?
— Каміння.
— Навіщо воно?
— Його дістали з морського дна.
— Ну і що з того?
— Написи ж повинні бути на ньому.
— Написи? Ага, стривай. Тепер я розумію. Ти, певно, чув учорашню розмову. За те, що прийняв мої слова до серця, хвалю. А чи пробував ти читати?