Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
— А що воно таке — експонат?.. Я навіть і слова такого ніколи не чув, — ніяковіючи, признався я Валентину Аркадійовичу.
Мій товариш з Деркулів, чекаючи на пояснення, підсунувся ближче і аж рота розкрив.
— Розумієте, це уламок мармурової колони якогось стародавнього грецького храму, — зайшов здалеку наш супутник. — Верхня її частина виконана чудовим майстром. Упевнений, що тут близько, на морському дні, лежать руїни того храму, який збудували греки двадцять п’ять віків тому… — Він замовк, а згодом додав: — Як скінчиться війна, обов’язково приїду, щоб у цій бухті шукати руїни, про які ще ніхто не знає…
Ми довго не спали тієї ночі, мовчки прислухаючись до глухих пострілів у степу, а з моря увесь час лунало важке зітхання морських хвиль. Однак пітерському побратимові не довелося здійснити свою мрію. Вранці наступного дня, під час сутички з бандитами, не стало Валентина Аркадійовича. Вночі ми поховали вченого і солдата там же, на березі моря, а на могилу поклали його експонат-шедевр. Пізніше, коли Червона Армія звільнила Приазов’я від білогвардійців, у Деркулях побувала експедиція з Петрограда. Прах Валентина Аркадійовича перевезли у рідне йому місто на Неві.
Після дідусевої розповіді Тарас навмисно ліг рано спати, щоб у ліжку на самоті старанно обміркувати все, що почув. Його захопила давня подія. Дитяча уява малювала таємничі руїни храму на дні моря, товстелезні мармурові колони, статуї богів, амфори — одне слово, все, що він бачив на ілюстраціях у підручнику стародавньої історії… От якби відшукати оті руїни.
Ця думка на деякий час затьмарила навіть написи на морському камінні, які він, нарешті, навчився читати. Але що таке бичкова ікра у порівнянні з підводним храмом… Бухта Солодкого коріння…. Мертва бухта… — уві сні повторював хлопець.
Вранці Тарас побіг до свого приятеля Кузька Похмая. Йому кортіло якомога швидше розповісти про новину. Потай вони вже давно мріяли про відкриття на дні морському. Мрія ця народилась тоді, коли прочитали чудову книжку Блаватського та Кошеленка «Відкриття затопленого світу». Їх захопили розповіді про дивовижні пригоди археологів-аквалангістів, які на дні озер та морів знайшли міста і храми.
Похмай ще спав. Тарасу довелося двічі стукати у його віконце. Нарешті:
— Це ти? Щось трапилось?
— Мерщій виходь, сонько!
Незабаром приятелі вже сиділи за хатою. Тарас слово в слово переказував усе, що почув від дідуся.
Друзі добре розуміли, що для того, аби розпочати пошуки руїн на дні бухти, потрібні ласти й маска. Це все мав лише Сашко-Нептун. Та й пірнав він не гірше за гагару. От якби цього водяного бога до товариства залучити! Хлопці знали, що після того, як Сашко одержав дарунок Пилипа Пилиповича, він весь час мріяв знайти на морському дні який-небудь піратський вітрильник з награбованим добром. І щоб обов’язково там були античні амфори. Водяний бог був затятим краєзнавцем і мріяв прикрасити експозицію шкільного краєзнавчого музею грецьким посудом. Але на розшуки руїн його, напевне, і калачем не заманиш. Домовлятися буде важко: шукач піратських вітрильників упертий.
— Та й човен потрібен.
— Човен, човен! — чомусь зачастив Тарас, він блимав оченятами, пригадував і раптом: — Вра!!! Човен є!
— Облиш, Тарасе, тут розмова на повному серйозі.
— Є човен з веслами і шкармами!
Кузик такого не міг стерпіти. Він демонстративно підвівся, засунув руки в кишені. Це була ознака того, що Похмай роздратований і має намір піти геть, але тут він почув таке, що примусило його зупинитися.
— Пригадуєш оголошення, яке ми читали в школі про лікувальну травичку?
— Можу напам’ять переказати.
— А примітку про збирачів солодкого коріння і колгоспний човен?
— Нічого не розумію, при чому тут ми?
— Як це при чому! Ми створимо загін збирачів солодкого коріння. Будуть і човен, і намет.
— Тарасе, це таки здорово! — Кузько аж плеснув у долоні.
Відтоді друзі не переставали жити мріями про бухту Солодкого коріння…
Загін солкоршуків
Коли деркулівські школярі закінчували складати іспити, для вірних друзів Тараса і Похмая настали найвідповідальніші дні. Настав час домовлятися з Сашком-Нептуном, а він після кожного іспиту кудись зникав. У школі жартували: мовляв, він готується до іспитів на морському дні, разом з морським богом Нептуном.
Та ось одного ранку майбутнім дослідникам бухти Солодкого коріння поталанило — хлопці несподівано зустріли Сашка на березі моря. Він походжав по кладовищу рибальських човнів. Так, є й таке! Коли баркас-трудівник відплаває своє, його витягають з моря на пісок, перекидають догори дном і залишають на вічний спокій. Підставивши пошарпані ребра-шпангоути всім вітрам і сонцю, дощам і морозу, він спочиватиме тут під гуркіт штормів. Ніхто не зачепить човна-пенсіонера. Це вже такий неписаний закон моря.