Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Він розстебнув блискавку на рюкзаці й обережно видобув звідти синю течку, в якій лежав Іспитовий Твір. Поклав її на парту, збираючись переглянути востаннє, аж раптом його увагу привернули двері, що були у класі з лівого боку. Вони вели до роздягальні, але сьогодні стояли зачинені, бо в Нью–Йорку було сімдесят за Фаренгейтом і всі учні вдяглися легко. Там було порожньо, тільки ряд мідних гачків для пальт тягнувся вздовж стіни та довгий гумовий килимок — для чобіт — лежав на підлозі. У дальньому кутку зберігалося кілька коробок зі шкільною всячиною (крейдою, зошитами для іспитових робіт і подібним).
Нічого особливого.
Та все одно Джейк встав з місця, покинувши нерозкриту течку на парті, й подався до дверей. Він чув, як тихо гомонять однокласники, гортаючи сторінки Іспитових Творів у пошуках неправильно сформульованих речень чи розпливчастих фраз, але ці звуки долинали наче здаля.
Всю його увагу полонили двері.
Останні десять днів чи десь так, поки голоси у нього в голові лунали дедалі гучніше й гучніше, Джейк почав усерйоз цікавитися різними дверима… всіма без винятку. Лише за останній тиждень, він, мабуть, п'ять сотень разів відчиняв двері, що вели з коридору на горішньому поверсі до його кімнати, а двері до ванної — так взагалі тисячу. І щоразу відчував, як у грудях напинається тугий клубок надії й сподівання, наче розв'язання його турбот лежало десь за цими чи тими дверима, і він неодмінно його знайде… врешті–решт. Втім, щоразу перед очима з'являвся лише коридор, або ванна, або подвір'я, абощо.
Минулого четверга він повернувся додому зі школи, впав на ліжко і заснув. Схоже, відтепер сон став його єдиним прихистком. Та минуло три чверті години, і він прокинувся, стоячи в дверях до ванної і напівпритомно витріщаючись на такі цікавинки, як унітаз і раковина. На щастя, його ніхто не бачив.
Зараз, наближаючись до дверей роздягальні, Джейк відчув той самий сліпучий спалах надії, певність у тому, що двері відчиняться не в темну гардеробну, де навіки оселилися запахи зими — фланелі, гуми й вологої вовни, а до якогось іншого світу, в якому він знову зможе стати цілісним. На підлогу класної кімнати трикутником проллється сліпуче гаряче світло, трикутник ставатиме більшим, і Джейк побачить, як у світло–блакитному небі ширяють птахи, у небі кольору
(його очей)
старих потертих джинсів. Пустельний вітер зачеше йому волосся назад і висушить піт, що від хвилювання виступив на лобі.
Він ступить через поріг і зцілиться.
Джейк повернув ручку й відчинив двері. Всередині на нього чекали лише пітьма й ряд блискучих мідних гачків. Біля стосів зошитів у кутку лежала чиясь з давніх–давен забута рукавичка.
Серце впало, і зненацька Джейкові захотілося просто прокрастися до цієї темної кімнати з її запахами зими й крейдяного пилу. Він посуне рукавичку вбік і сяде в кутку під гачками для пальт. Він сяде на гумовому килимку, куди взимку зазвичай ставлять чоботи. Він сяде, засуне собі до рота великого пальця, підтягне коліна до грудей, заплющить очі і… і…
І просто поступиться.
Ця думка і полегшення, яке вона обіцяла, були неймовірно принадними. Настане кінець страхові, розгубленості й безладу. Найгіршим був безлад — це постійне відчуття, що життя перетворилося на дзеркальний лабіринт божевільні.
Та, попри все, Джейк Чемберз, подібно до Едді та Сюзанни, мав у собі глибоко заховане сталеве осердя. І зараз воно спалахнуло в темряві, осяявши її синім світлом маяка–дороговказа. Жодних поступок. Нехай у нього в душі вирує божевілля і врешті–решт воно переможе, але Джейк нещадно з ним боротиметься. І нехай його грім поб'є, якщо він поступиться.
«Ніколи! — люто подумав він. — Ніколи! Нік…»
— Джоне, якщо ти вже все шкільне приладдя в гардеробній перелічив, то, коли твоя ласка, приєднайся до нас, — сухим культурним тоном сказала в нього за спиною міс Ейвері.
І поки Джейк відвертався від дверей, рядами учнів розлігся смішок. Міс Ейвері стояла за своїм столом, злегка спираючись на нього пальцями, і зі спокійним інтелігентним виразом обличчя дивилася на хлопця. Сьогодні на ній був синій костюм, а волосся зачесане в звичний вузол. З–за її плеча на Джейка похмуро зирив портрет Натаніеля Готорна.
— Вибачте, — пробелькотів Джейк і причинив двері. Непереборний потяг відчинити їх знову, подивитися ще раз, а раптом там є інший світ з його розпеченим сонцем і пустелею, накотив на хлопчика, але він не піддався і пішов на місце. Петра Джессерлінг вже пускала йому бісики. — Наступного разу візьми мене з собою, — прошепотіла вона. — Тоді хоч подивитися буде на що.