Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
О 8:45 тридцять першого травня, коли він переступав через поріг подвійних дверей школи Пайпера, перед його внутрішнім зором постало жахливе видіння. Хлопчик побачив свого батька: той сидів у своєму кабінеті в Рокфелер–плаза, 70, схилившись над письмовим столом. У кутику рота стирчала сигарета «Кемел», дим кільцями оповивав йому голову. Перед батьком стояв один із підлеглих. За спиною в Елмера Чемберза з великої висоти було видно, мов на долоні, весь Нью–Йорк, але від його гамору надійно захищали два шари термостійкого скла.
«Факт у тому, що до Санівейлського санаторію просто так, за гроші не беруть, — тоном похмурого вдоволення вичитував тато своїй «шістці». Простягнувши руку, він постукав підлеглого по лобі. — Єдине, що допоможе тобі потрапити в таке місце, — це коли тут, у черепушці, щось грандіозне перестане працювати як слід. З малим так і сталося. Але він, трясця його матері, вже всі сідниці собі намуляв. Кажуть, що краще за всіх плете ці трахані кошики. А коли його випустять — якщо випустять, — він поїде. Поїде до…
— …придорожньої станції, — пробурмотів Джейк і торкнувся лоба рукою, що прагнула затремтіти. Голоси поверталися. Крикливі, сварливі голоси, що доводили його до сказу.
Ти мертвий, Джейку. Тебе переїхала машина, і тепер ти мертвий.
Не клей дурника! Дивися — бачиш той плакат ? ЗАПАМ'ЯТАЙ ПІКНІК СВОГО ПЕРШОГО РОКУ–написано на ньому. Хіба на тому світі їздять на пікніки всім класом?
Не знаю. Знаю тільки, що тебе переїхала машина.
Ні!
Так. Це сталося вранці, дев'ятого травня, о 8:25. Ти помер швидко, навіть хвилини не минуло.
Ні! Ні! Ні!
— Джоне?
Спохопившись, він злякано роззирнувся навкруги. Перед ним стояв містер Бісет, учитель французької, вигляд у нього був стурбований. За спиною в нього потік інших учнів уже вливався в Залу Скликань на ранкове зібрання. Майже ніхто не розбишакував, і криків теж не було чути. Мабуть, іншим учням так само, як і Джейкові, батьки втовкмачували, що їм страшенно пощастило потрапити до школи Пайпера, куди беруть не за гроші (хоча річна плата становила 22 тисячі доларів), а за тямущість. І мабуть, багатьом із них пообіцяли, що вони кудись поїдуть, якщо навчатимуться добре. Мабуть, батьки деяких щасливчиків навіть дотримають обіцянки. Мабуть…
— Джоне, з тобою все гаразд? — спитав містер Бісет.
— Авжеж, — сказав Джейк. — Все гаразд. Просто я сьогодні трохи заспав. І ще не до кінця прокинувся.
Обличчя містера Бісета розслабилося, і він усміхнувся.
— Нічого, таке трапляється навіть із найкращими з нас.
— Тільки не з моїм татком. Майстер «розправ» ніколи не проспить.
— Ти підготувався до іспитової роботи з французької? — поцікавився містер Бісет. — Voulez–vousfaire I'examen cet aprus–midi?
— Гадаю, так, — відповів Джейк. Насправді він не знав, готовий він до іспиту чи ні.
І навіть не міг пригадати, чи готувався до письмової з французької.
Нині ніщо, крім голосів у голові, не мало особливого значення.
— Ще раз наголошую, що мені дуже сподобалося працювати з тобою, Джоне. Я хотів сказати про це твоїм батькам, але вони не прийшли на батьківський вечір…
— Вони дуже зайняті, — пробурмотів Джейк.
На знак розуміння містер Бісет кивнув.
— Ну, все одно мені приємно, що ти був моїм учнем. Ось і все, що я хотів сказати… а ще я сподіваюся побачити тебе наступного року на заняттях з поглибленого вивчення французької.
— Дякую, — відповів Джейк і подумав: а якої б заспівав містер Бісет, якби почув від нього «але навряд чи я вивчатиму наступного року французьку, хіба що ви надсилатимете мені матеріали до старого доброго Санівейла»?
У проході Зали Скликань з посрібленим дзвіночком у руці з'явилася Джоана Френкс, шкільний секретар. У школі Пайпера у дзвінок завжди калатала чиясь рука. Джейк подумав, що, напевне, це було ще однією принадою для батьків. Спогади про маленький червоний шкільний будиночок і таке інше. Сам він почував до цього відразу. Звук того дзвінка наче пронизував його голову…
«Я так довго не витримаю, — подумав він у відчаї. — Шкода, але я божеволію. Правда–правда, я божеволію».
Містер Бісет помітив міс Френкс, повернувся було до неї, але потім знову глянув на Джейка.
— Джоне, з тобою точно все гаразд? Ці останні кілька тижнів ти був якийсь заклопотаний. Навіть стурбований. Тебе щось тривожить?
У голосі містера Бісета звучала така непідробна доброта, що Джейк мало не розповів йому все. Але спохватився, уявивши вираз обличчя вчителя, коли він скаже: «Так. Мене щось тривожить. Один такий маленький гидотний фактик. Бачте, я помер і перейшов до іншого світу. А там знову помер. Ви скажете, що такого не може бути, і, звісно, матимете рацію. Частково я теж так думаю, але більша частина мого розуму каже, що ви помиляєтеся. Це сталося насправді. Я помер».