"Грант" викликає Москву

— Учитель знає, що Рая в нас?

— Він ще вчора виїхав у Дніпропетровськ. Все вийшло дуже несподівано. Я йшла вулицею і якраз думала про Раю: одна наша подруга сказала мені, що Раю і її батьків знищено. І от я йду і думаю — хіба після цього маю право жити ніби нічого й не сталося? І раптом хтось мене покликав. Дивлюсь — це наш шкільний вчитель музики. Я була його улюбленою ученицею. І Рая теж. І він каже, що мене послав йому сам бог. А сам він нервовий такий, очі палають. Запитує, чи знаю я, де він живе. Я кажу — знаю. Тоді, каже, зайди до мене надвечір. І додає: «Якщо ти ще любиш свою шкільну подругу Раю Рафалович, ти прийдеш обов’язково, і більше ні про що не запитуй…» Я ледве дочекалась сьогоднішнього вечора. Приходжу туди, а будиночок учителя порожній — ні людей, ні речей. І раптом із-за грубки вилазить Рая… — Ліля замовкла, очі її стали вологими. — Ну от… Рая розказала мені, що вчитель переховував її увесь цей час, а сьогодні вдень він із сім’єю виїхав жити в Дніпропетровськ, до брата. І перед самим від’їздом він сказав їй: «Увечері сюди до тебе прийде людина, яку ти знаєш і любиш. Вона тобі напевно допоможе». І прийшла я…

— Ви, Ліля, вчинили дуже добре, — не приховуючи хвилювання, мовив Шрагін. — Але ви повинні усвідомити, чим ви рискуєте.

— Краще рискувати життям, ніж честю, — з викликом сказала Ліля.

— Це правильно. Але що ви думаєте робити далі?

— Як що? Вона житиме на горищі, я носитиму їй їжу.

— Це дурниці, Ліля. її треба переправити кудись у надійніше місце.

— Ви це можете? — Ліля здивовано дивилася на Шрагіна.

— Треба подумати.

Дівчина поривчасто обняла Шрагіна за шию, притягнула до себе, поцілувала в щоку і збентежено відійшла в глибину кімнати.

— Прошу вас бути гранично обережною, мати нічого не повинна помітити. Де у вас хід на горище?

— У ванній.

— Можна пускати душ і під цей шум лазити на горище, але робити це треба якомога рідше.

Ліля кивнула, не зводячи із Шрагіна напруженого, вивчаючого погляду.

— Значить, ми її врятуємо? Я можу їй це сказати? — спитала вона.

— Про мене їй ні слова, — суворо сказав Шрагін і повторив: — Ні слова. А завтра ввечері я вже знатиму, як ми зробимо. А зараз… я, Ліля, страшенно втомився, мені треба поспати.

— На добраніч, — ледве чутно промовила Ліля й пішла.

Шрагін ще довго дивився на двері, що зачинилися і схвильовано думав про те, що відбулося. Справді сьогодні щасливий день. І раптом він згадав слова генерала Штромма, що росіян можна зробити слухняними за допомогою роботи і пристойної платні. «Ідіоти! Всієї вашої казни не вистачило б, щоб купити одного вчителя музики, який врятував Раю…»

Вчинок Лілі радував Шрагіна, хоч він і знав, що зробила вона його майже випадково і не усвідомлювала, до чого він може призвести. Так чи інакше, але дівчину, яка сидить тепер на горищі, треба врятувати…