"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
Начальникові Кирило сподобався — саме те, що треба. Відомий у місті піжон і гуляка з матросні, мати — кустар-одиночка без, патенту, на додаток віруюча. Сам Кирило хоч і погано, але знає німецьку мову. Правда, під час перевірки з’ясувалось, що радист він поганенький, але Кирило дав слово «відполірувати цю справу до цілковитого блиску». І справді, не минуло й двох тижнів, як радист управління доповів начальникові, що новенький вчиться наполегливо і вже має великі успіхи. Кирило був здібний хлопець, він любив говорити про себе: «Ти мене тільки запали так як треба, а світла я дам за п’ятьох». А тут він запалився, за його висловом, «з усіх боків». По-перше, геть чисто відпадали і піхотний і морський варіанти, а по-друге, його хвилювала перспектива таємної роботи і зв’язані з нею пригоди, риск.
Все це Кирило Мочалін одверто і щиро розказав Шрагіну під час їхньої першої зустрічі, яка відбулась у будиночку, де він жив.
Кирило подобався Шрагіну тим, що не боїться, тримається упевнено і навіть весело. Та водночас Шрагін, як кажуть, на просвіт бачив його нескладну легку душу. Він спробував говорити з ним про політику, але з цього нічого не вийшло.
— Ви на це мене не щупайте, — весело сказав Кирило. — Я ще з школи політики не терплю, але… — після великої паузи підняв угору палець і говорив далі без усмішки, карбуючи слова: — Але перед фашистом, душу його в яму, будьте певні, не здригнуся. Я цю сволоту зблизька бачив у різних портах світу. Гірших типів шукай — не знайдеш, і в них крові не вистачить заплатити за нашу порушену житуху.
Шрагіну залишалося поки що задовольнятися хоча б такою політичною програмою радиста, і він продовжував з ним розмову про справу.
— Де знаходиться рація?
— Ходімте, покажу вам мої таємні катакомби, — підморгнув Кирило.
Вони пішли в сіни, і Кирило ліхтариком освітив куток, де стояв ослін з відрами, наповненими водою.
— Тут ми маємо парадний хід, — сказав Кирило, лукаво мружачись. — Не знаходите?
Він одсунув ослін, натиснув ногою край широкої мостини, вона трохи піднялась, він підхопив її рукою і поставив вертикально. Вниз, у чорноту підвалу, спускалась вузька драбина.
— Пірнемо? — весело спитав радист.
Глибокий, акуратно обшитий дошками підвал під сінями був заставлений діжками і ящиками.
— Тут ми маємо квашену капусту, овочі та інше їство, — пояснив Кирило. — Іншими словами, тут живуть запасливі люди, та й край. Але, — він підняв палець, — айн мінут, як кажуть фріци, — ми беремо оці дві дошки і… — Збиті докупи дві дошки виявилися дверцятами, за якими була тісна комірчина. Промінь ліхтарика освітив там стіл, на якому стояла рація, тумбочку і поставлене до стіни ліжко-розкладушку.
— Не радіорубка, а фантастика! — з веселою гордістю заявив Кирило. — Сам усе спланував і сам зробив, самої землі виніс, мабуть, цілий вагон.
— Хто, крім вас, знає про тайник? — спитав Шрагін.
— Тільки товариш з управління, який привозив рацію.
— Невже ні мати, ні дружина не помітили, як ви тут працювали?
— Чому не помітили? — здивувався Кирило. — Вони навіть допомагали мені посильно, але їм відомо тільки одне: що я довів до ладу підвал, щоб запастися продуктами на важкий час, і як військовий варіант — бомбосховище. А те, що я ще обладнав тут радіорубку, це їм і вві сні не снилося. Одним словом, не хвилюйтеся…
Але Шрагін не міг не хвилюватися — йшлося про найважливіше у всій діяльності групи: втрата зв’язку означала б майже повний провал роботи. До появи в місті німців він ще двічі зустрівся з Мочаліним, намагаючись узнати його краще і вселити йому почуття високої відповідальності за доручену справу. Ці зустрічі не минули марно для Кирила — він став помітно серйознішим.
Незабаром після приходу гітлерівців Шрагін прийшов до нього з першою радіограмою і знову занепокоївся. Вони сиділи у підвальному тайнику, Кирило налагоджував рацію. Шрагін спитав, що він думає про влаштування на роботу.
— А навіщо? — безтурботно відізвався Кирило. — Матуся моя вже ішачить кастеляншею в німецькому госпіталі. Вона взяла туди і мою Ларку. Харчі звідти таскають. А головне, зміна в них нічна, і я тут можу без свідків робити що завгодно.