Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Недаремно маркіз так пишався своїми табунами. Вони складалися лише з добірних, виведених за допомогою селекції тварин. Це була не та худоба, що відгодовується на м’ясо, — з брудною, грубою і зморіреною шкірою, з широкими ратицями, з опущеною головою, з довжелезними розчепіреними рогами. Це були бики прудкі й жваві, могутні й дужі. Коли вони бігли, окутані хмарою куряви, земля двигтіла в них під ногами. Це були справжні красені: шерсть тонка й лискуча, як у породистого скакуна; вогнисті очі; могутня, гордо вигнута шия; короткі ноги; хвіст тоненький і гнучкий; граціозні роги — гострі і гладенькі, наче відполіровані; маленькі ратиці, заокруглені і тверді, як криця, — вони зрізали траву, мов косою.
Двоє вершників погналися за биком, який відбіг від череди, завертаючи його кожен зі свого боку й намагаючись не підпустити до річки. В якусь мить маркіз дав остроги коневі, вирвався вперед і наблизився до бика майже впритул; наставивши гаррочу, він угородив її біля хвоста і щосили натиснув на ратище; від могутнього поштовху, подвоєного стрімким бігом коня, тварина втратила рівновагу й перекинулась догори черевом; ноги її задерлися, а роги сколупнули землю.
Побачивши, з якою силою і спритністю скотовласник повалив на землю бика, глядачі вітали його бурхливими оплесками та криками. Оле, старий сміливцю! Ніхто так добре не розуміється на биках, як маркіз. Він доглядає їх, наче рідних дітей, піклується про кожного, тільки-но той народжується в череді, і потім проводжає його на арену вмирати, мов героя, гідного найкращої долі.
Інші вершники теж захотіли спробувати щастя і здобути оплески натовпу, але Морайма заперечив: зараз черга його племінниці. Якщо вона бажає взяти участь у розвазі, то ліпше робити це відразу, поки бики ще не ошаліли від гонитви.
Донья Соль підострожила свого коня, який весь час ставав дибки, стривожений близькістю табуна. Маркіз хотів супроводжувати небогу, але та відмовилась. Ні, нехай краще поїде з нею Гальярдо, адже він тореро. Де ж Гальярдо? Матадор, досі відчуваючи сором за свою недорікуватість, мовчки став поруч із дамою.
Обоє помчали галопом у саму гущу череди. Кінь доньї Соль кілька разів круто ставав дибки, виставивши черево, ніби відмовлявся бігти далі, але дужа амазонка приборкувала його. Гальярдо вимахував гаррочею і ревів та мукав, як робив на арені, коли треба було роздражнити бика.
їм досить легко пощастило відлучити від череди одну тварину — білого бика з бурими плямами, могутньою, вигнутою шиєю та гострими, як списи, рогами. Він так хутко помчав у глиб загороди, наче там була його керенсіяКеренсія — місце на арені, де любить стояти бик, — наприклад, біля здохлого коня, — і куди він повертається після кожного нападу на тореро. і йому нестримно кортіло повернутись туди. Донья Соль поскакала за биком. Еспада тримався неподалік.
— Пильнуйте, сеньйоро, — кричав Гальярдо. — То старий бик, він заманює вас!.. Глядіть, щоб не повернув назад.
Так воно її сталося. Коли донья Соль наготувалася повторити прийом свого дядька і відвернула коня, щоб ударити гаррочею бика в зад і повалити його, той, немов відчувши небезпеку, миттю обернувся і став як укопаний, погрозливо наставивши на загонщиків роги. Кінь промчав мимо, бо донья Соль не змогла його стримати — надто швидко він біг, — і бик погнався за ним, перетворившись з переслідуваного на переслідувача.
Але дама не збиралася втікати. Здалеку на неї дивилися тисячі людей, і вона із страхом подумала, як потім сміятимуться подруги, як співчуватимуть їй чоловіки — отож натягла повіддя і повернула коня назустріч бикові. Тримаючи гаррочу під рукою, як пікадор, вона вгородила її в шию тварини, що сунула на неї, мукаючи й низько опустивши голову. З могутнього загривка чвиркнула кров, але бик нестримно посувався вперед, мов і не відчуваючи, як поглиблюється рана, аж поки устромив роги коневі в черево й відірвав його від землі.
Під тисячоголосий зляканий крик амазонка вилетіла з сідла. Кінь, зісковзнувши з рогів, кинувся тікати, мов ошалілий; на череві у нього проступили плями крові, підпруги лопнули, і сідло метлялося на спині.
Бик кинувся за ним навздогін, але в ту саму мить побачив ближчого ворога. То була донья Соль. Замість лежати й не ворушитись, вона миттю підхопилась на ноги, підібрала свою гаррочу і відважно наставила її перед собою, знову викликаючи бика на бій: горда красуня думала тільки про те, що на неї всі дивляться. Краще смерть, аніж перелякатись і виставити себе на посміх.